І чим я, власне, був невдоволений, га? Дрібниця: мій шлюб знову розвалився; я не в змозі був піклуватися про дружину; я повертався додому дедалі пізніше, так пізно врешті, що виходило дедалі раніше; в сорок років мені набридло вже корчити з себе дурнуватого парубчака, в якого за плечима тільки купа витівок і дверей, які зачинили у нього перед самісіньким носом. Моє особисте життя кружляло замкненим колом: я ішов на вечірку, знайомився там з пречудовою, незвичайною і приголомшливою жінкою, торочив їй про моє полум’яне кохання, аж вона закохувалася в мене, ми починали жити разом, і ось я знову вже був під хатнім арештом і гризся з істеричною психопаткою, яка жменями лигала антидепресанти і снодійне. І все повторювалося спочатку: я дедалі невміліше брехав, ішов на якусь вечірку, знайомився з унікальною, незвичайною, приголомшливою жінкою, яку знову обертав на агресивну гарпію, ревниву відьму і люту гадюку. В мене дивовижний талант робити бридулями найвродливіших дівчат. Рідкісний дар, що й казати. Якось дружина сказала мені: «З тобою так нецікаво джиґатися, що мені доводиться думати про свій вібратор, щоб сягнути оргазму!» Не смійтеся, starets, таке не дуже приємно чути. Коли я, порпаючись у кишенях у пошуках презерватива, запитав, як їй міг сподобатися «Вмираючий звір» Філіпа Рота, вона відтяла: «Мені подобається читати Рота, але заміж я за нього нізащо не вийшла б». Одне слово, я не лише втратив свободу, а й мусив ще пожертвувати своїми бажаннями, пригнічувати в собі лібідо чоловіка, що генетично запрограмований на постійне примноження перемог, приборкувати свою чоловічу первину, — якщо коротко, то вбивати звіра, що сидить у мені. Крім того, мене вважали гартбрейкером, що знищував на своєму шляху тонко організованих жінок, тож моє помешкання дедалі дужче скидалося на філію Гуантанамо. Це ваш Творець витворив чоловіче тіло таким, а ми тут до чого? Чому чоловіки повинні постійно перепрошувати за те, чим вони є? Чому дружини вимагають від нас постійного самогубства? Чому жодному чоловікові не вистачає хоробрості сказати своїй жінці правду, та й квит? «Кохана, я любитиму тебе завжди. Ти просто створена для мене, та мені кортить спати і з іншими жінками. Тобі нестерпно це слухати, хоч насправді ти сама нестерпна, бо заперечуєш самісіньку сутність моєї мужності. В тому, що я сплю з іншими, нема нічого страшного, тільки перестань випитувати в мене подробиці й читати мої мейли. Ти можеш чинити так само, я не забороняю тобі, навпаки, мене збуджує думка про те, що тебе домагаються інші, бо, як і всі чоловіки, я прихований гейко. Твої ревнощі такі реакційні, що ти становиш собою прямісінький доказ провалу сексуальної революції. Ти радієш досягненням фемінізму, але заразом хочеш і реставрації традиційного подружжя. Ти не кохаєш мене — тобі кортить прибрати мене до рук, а це різні речі. Якби ти мене кохала, як ти оце кажеш, то хотіла б, щоб я постійно зазнавав утіхи, з тобою чи без тебе, як і я оце тобі бажаю, зі мною й без мене. Та нам доведеться з тобою розлучитися з цієї дурнуватої і все ж таки (моє рішенням є доказом цього) дуже важливої причини: мені необхідно торкатися інших тіл, щоб упевнитися, що я жадаю твого. Прощавай, драконице мого життя, яка не розуміє, що таке чоловік. Пропоную тобі на вибір лесбійство або самогубство, іншого виходу з твого зневажливого ставлення до первин чоловічого єства я не бачу. Поглянь на мене уважно, бо більше мене не побачиш. Ти втратила мене, бо хотіла володіти мною. Якось уранці я прочитав одній психіатричці, що мешкала на проспекті Великої Армії (логічно, адже я оголосив жінкам війну), лист Чехова; „Щастя, що триває з дня крізь день, від ранку до вечора, я не витерплю. (…) Я обіцяю бути пречудовим чоловіком, але дайте мені таку дружину, що, як ото місяць, з’являлася б у моєму небі не щодня“. Коли минула година вартістю сто двадцять євро, я завершив мій монолог так: „Лікарю, якщо кожного вечора я напиваюся задля того, щоб звабити всіх дівчат, які не живуть у мене вдома, то це означає лиш те, що я звичайний хлопець, адже не хворий я насправді?“ Вона спокійно поглянула на мене, потім розгорнула свій записник і сказала: „Нам треба частіше зустрічатися з вами“. Більше я до неї ніколи не приходив. На заощаджені кошти я придбав футболку з написом: „I'M MARRIED. PLEASE SHOOT ME!“»[31]
7