Чоловік мій був як вода, його неможливо було зловити. В ньому не було за що зачепитися, я наче з невидимцем жила. Він повсякчас утікав, наче струмінь із зіпсованого крана. А я була наче слюсар, що намагався його полагодити. Навіть під час нашого весілля думками він був деінде, навіть уявити не можу, де саме. Може, думав про розлучення. Хтозна, навіщо я вийшла за нього, либонь, з мазохізму. Так, гадаю, ми кохали одне одного, хоч зараз я волію про це забути: сумно, що все зійшло унівеч. Певне, він дуже хотів мене, та переплутав любов з бажанням. Він просто-таки нетямився від пристрасті й кінчав де завгодно й дуже швидко. Навряд чи розумів він, що таке кохання. Пізнання іншого, людяність, великодушність (не лише аліменти). Він з ранку до вечора торочив, що кохає мене, і я йому повірила, та йому потрібно було тільки, щоб я фінансово залежала від нього, він хотів зробити з мене рабиню, і спершу воно мені навіть подобалося, адже я гадала, що кохаю його, розумієте? Він був сентиментальним крадієм, «закоханим у кохання», як ото мовиться, бо закохувався не в людину, а в позу, в жест, у самісінький принцип. Це найгірші збоченці на світі, бо вони певні своєї непорочності, та жадають ідею, а не людину. Така хлоп’яча любов, гарна як ото в кіно, завдає тільки болю і розчарування й не може минутися без сліду. Перші два тижні, ну місяць, ну три нехай, все йде як слід, та пробудження страшне. Найстрашніше те, що мільйони людей затруєні цією солодкою естетикою, та і я сама, вочевидь, клюнула на неї, бо як пояснити, що послухалася його безглуздих балачок? (…) Він відсутній був навіть тоді, коли ми кохалися. Либонь, думав про одну зі своїх коханок. А мене запевняв, що в ліжку з коханкою думає про мене! Оце влипла я в халепу — ділити ліжко з шизофреніком. Незабаром і я під час кохання почала думати про інших чоловіків, отож, у нашому ліжку ніхто не переймався тим, що робить. Він навчив мене подружній байдужості, життю без почуттів. Сьогодні я навіть не можу ненавидіти його, проте й не сумую без нього, бо, як по правді, не дуже його й пам'ятаю. Я жила не з Октавом, а біля нього, сказати б, у його тіні, проте це не зовсім, правильно: він не кидав тіні, тому що був непрозорий. Його навіть не можна було назвати людиною, це був безтілесний андроїд, якого нема в списках, якась гуманоїдна сутність, відсутній абонент. Весь мій час ішов на очікування, на спроби привернути його увагу, та все було дарма, він був наче обмилок, та ще й забруднював тебе. Я жила з відчуттям постійної фрустрації, він не поважав жінок узагалі й своєї дружини зокрема, гадаю, причини цього слід шукати у його дитинстві. Його виховувала розлучена жінка, він обожнював жінок, та розглядав їх мов наглядачів, конвоїрів, сторожів. Я часто казала йому: «Ти гадаєш, ніби шукаєш батька, а насправді ти тікаєш від матері, дурнику заплішений!» Він щоразу казився, та потім сказав, що такої розумної думки від жодної жінки ще не чув. Зростання кількості самотніх матерів, хоч як це дивно, дуже шкодить образові жінки: для їхніх нащадків вони стали синонімом Закону, якому потрібно улягати, недосяжним абсолютом з одного боку і набридлою в'язницею з другого. І, звісно ж, ніхто не може зрівнятися з першою жінкою в їхньому житті. Ромен Гарі, французький письменник російського походження, назвав цей комплекс «обіцяння на світанку». Та в нього таке дитинство має незвичайний, зворушливий і поетичний вигляд. Сьогодні діти матерів-одиначок стали правилом, а не винятком. Такий чоловік страшенно боїться самотності. Він ладен оселитися у мебльованій трикімнатній квартирі з першою-ліпшою жінкою, аби лиш не прокидатися самому вранці. Та він відразу ж починає докоряти своїй подрузі за те, що вона забрала в нього свободу. Такі чоловіки не дорослішають, вони тільки побічний ефект сексуальної революції. Що робити з цими телепнями, які не можуть ні жити з кимсь, ні залишатися без подруги? Це потенційні «human bombs».[33]Тероризм, масові вбивства, серійні злочини — все це, звісно ж, непрямі наслідки еволюції чоловічої половини людства. Я теж росла без батька і знаю, про що кажу, це справжнісінька катастрофа. Коли зразком для наслідування виступає доросла незаміжня жінка, дитина починає вважати становище матері нормальним станом речей, звикає до нього і, ставши дорослою, насилу терпить іншу людину. Ніколя Саркозі виховувався матір'ю, яку покинув чоловік-плейбой. І ось який результат! Дитинство без чоловіка в хаті призводить до того, що юнак не знає, хто він є і чого він хоче, тож починає безперервно завойовувати жінок, яких він ніколи не покохає. Октав став збоченцем, тому що занадто був близький до матері в ранньому дитинстві. Він і досі не впорався зі своїм едиповим комплексом і з жахом думає собі: якщо не звабити всіх жінок, то доведеться померти самотою. Як назвати розбещену дитину, яка стала доросла? Розбещений чоловік. (…) Не знаю я тієї Лєни, читала про неї в газетах, як і всі, після трагедії, що сталася, здається, вона чеченка, і його з нею познайомив священик? Розумію, як він, сердега, хотів мати справу з дівчиною, котра не дошкуляла б йому повсякчас… Я зіпсувала йому життя, часом я докоряю собі за це, та дарма, адже психопат був він, а не я! Хтозна, чи допоможуть вам мої свідчення в цій справі. Хотілось би бути корисною вам, я намагаюся чесно відповісти на всі ваші запитання, та це не так просто, адже всьому край і порпання в нашому подружньому житті, що зазнало краху, навряд чи допоможе розібратися з таємницями ісламського тероризму (…) Ні, я не знаю, чи були в нього спільники, після розлучення ми не спілкувалися. Гадаю, технічно організувати таку операцію самому досить непросто. Ні, він ніколи не розповідав мені про свої знайомства в середовищі російських підприємців, ні про чеченських сепаратистів, прошу не вплутувати мене в ці справи і не згадувати мого імені, мені життя ще дороге! (…) Добре, що цей навіженець не закатрупив мене. Вибачте, я не маю на увазі того, що сталося… хибно висловилася. Мені пощастило більше, ніж решті. Я знала, що він подався до Москви, либонь, для того, щоб порати тамтешніх шльондр, та мені й на думку ніколи не спало б, що він може вдатися до насильства. Як і всі садисти, він був дуже м'який і завжди пишався своїм боягузтвом. Не думала, що він може завдати лиха комусь, крім мене. Глибоко засмучена численними жертвами і почуваю відповідальність за те, що сталося. Якби ж то я знала, що він може зважитися на це… Октав завжди казав, що зсунувся з глузду, та я йому не вірила. Не розуміла, як може здуріти той, кого не існує.