— Finger mе,[35] Октаве… Іди, іди до мене хутчій… Не хочеш, щоб я довела тебе до краю? Ну це ж гра, ми граємося обоє… Але я така голодна… Wait[36] з хвильку, я зроблю ротиком так, що ти знову набубнявієш, нам тоді обом буде добре. Ось залізь пальчиками в неї… о-о-о туди-и-и… там так гарно змащено, бач, як добре ковзає, коли там нема волосся? То хутчій, хутчій, наповни мою pussy,[37] spasibaaaa…
В «Майстрі й Маргариті» Воланд (Диявол, Сатана) в одному московському театрі вбирає жінок у сукні, які зникають, насилу вони виходять надвір. Сподіваюся, Булгаков був би щасливий, упевнившись у тому, що сьогодні чимало жінок у Москві роблять майже так само. Відвідуючи кота Бегемота на Великій Садовій, я зустрів більше дівчат, ніж у гостях у Горького, де старі сварливі доглядачки звеліли мені нап’ясти музейні капці на взуття. Нащадки — це щось на кшталт найвищого апеляційного суду, справедливість таки бере гору: письменник, що зазнавав цензури, оточений квітучими студентками, а сталініст, з картинами, що його оспівують, мусить скніти у товаристві мерзенних лярв! Шкода тільки, що Диявол не роздягнув Дашу, журналістку з «Гуд монінг, Раша», яка водила мене з одного мертвого дому в другий… Ще на одного пропащого янгола менше в моїй скарбничці, я теж, мабуть, урешті вдамся до морфію.
Що ж, цих гарняток вигадав не я, а ваш Творець! Я часто спав зі своїми світлинами. Часом я шкодував, що нема зі мною більше мого друга Жана-Франсуа Жонвеля. Він віддав би їм належне… Ми з ним балакали про дівочу чистоту, про таїну цих юних звіряток. Він багато чого навчив мене: улягаючи його порадам, я велів дівчатам кусати собі вуста, торкатися потилиці, піднімати руку, щоб округлилися груди і напнувся животик, забороняв їм усміхатися, бо тільки поважність сексуальна, і стуляти рота, щоб вуста не меншали… Я фотографував їх іззаду, з покірно опущеним личком, або знизу, щоб витяглася шия, наказував розпрямити назад плечі, щоб пружинило тіло, а головне, щоб не забували про «eye contact».[38] Або, якщо вони не дивилися в об’єктив, опустити очі й удати винувате дівча, яке заскочили на гарячому, коли воно поцупило в крамниці пекаря пакетик з цукерками. Я знімав їх з вогкими кісьми, сонних, або у ванній кімнаті, захопивши їх у вигнутій інтимності, тієї миті, коли вони ставили ногу на бортик. А ще ліпше було, коли вони ставали навколішки, роздивляючись свої перса. Тлом завжди був вентилятор і музика: обидва змушують ворушитися коси. Потім я відправляв кур’єра зі світлинами моїм друзям з нової номенклатури, щоб вони обрали собі щось до смаку. Врожай цих дівочок оздоблював урядові обіди на Рубльовці, на території колишнього радгоспу «Горкі-2» (закрита ферма, що стала російським Неї). Я відчував, що став корисний суспільству, та й грошенята мав у кишені теж. Якщо я принесу вам наступного разу каталог, вас не відлучать від церкви? Ох, спокійно, gospodin! Я, звісно, пожартував!