Зглянувшись на мої благання, наступного дня Лєна погодилася супроводжувати мене в Петергоф. Мені треба було б матися на бачності: як на щире дівча, хутко вона піддалася. Що звелів би Пьотр Великий на моєму місці? Негайно катувати. В’язниця або четвертування. Або, як я ото вчинив, попровадив би її вглиб тінистої алеї, поміж березами і соснами, у свій літній палац Монплезір, з якого можна милуватися крізь пелюстки раннього літа криголамом, що прямує у Кронштадт. Лєні начхати було на мене, була вона незворушна дівчинка, це видно було відразу: їй хотілося, щоб я по знайомству зробив її фіналісткою, та й годі. Та краєвид Фінської затоки під безкраїм небом, біле сонце, приязні хмарини і її дитяча біганина тим Тріаноном з червоної цегли… Мені здавалося, наче я слухаю музику. Мене вразив образ, любий панотче, я ж бо естет, професія така в мене. Та й грошенят чимало вгатив у ту експедицію. Тепер мені залишалося тільки по вуха закохатися в цю шмаркату геронтофілку з цупкими груденятами і тоненьким станом. Лєна пустувала в струменях чарівного водограю. Він лаявся, і я закохався. Мої легені вдихали чисте солонувате повітря. Тієї миті я згадав рядки Пастернака, які нещодавно прочитав:
Бризки велетенської водяної ружі заливали її з головою, кофтина її намокла і поприлипала до пипок, що легко вгадувалися під прозорою тканиною, їхня рожевість поєднувалася з відтінком вуст, а чоло тонуло під косами, що спливали свавільними потоками поміж горбиками перс, земля двигтіла під її ногами, й мені хотілося потонути в тій цілющій грязюці.
Чи можна знайти визначення гармонії? Певне, я таки став повноправним персонажем тієї весняної прибалтійської листівки. Наче потворність мою і слабкість простили мені: я вже не був тут чужинцем. Її врода відчинила мені двері в непорочний світ, простодушність спрощувала мені життя: я смакував цей минущий супокій, наче очікуваний ефект стільноксу. Однісінької миті деколи вистарчає, щоб склалося враження, ніби ти біля мети. Ви ніколи такого не відчували? Коли боїшся поворухнутися, бо щось розіб’єш ще. Господь простягнув мені руки, і я відчув, що готовий. Благодать — це дарунок чи радше теперішність, тому що в такі хвилини ні минулого, ні майбутнього не існує. Стаєш пейзажем.