От халепа, забув сказати, як потрапив сюди. Так ось: я жертва дівочої вроди, глобалізованого бажання і сексуально орієнтованого суспільства, й коли все воно стало моїм фахом, я здурів. А до вас я прибився, тому що прагну змінитися, ну не можу я так жити, навіть якщо вважаю, що не відповідаю за свої вчинки. Авжеж, я усвідомлюю моє боягузтво. Знаю, як зручно і втішно оголошувати себе пропащим. Тож я не проти, але буду категоричний:
1. Я нетямлюся від жінок, бо мене змалечку бомбували непристойними зображеннями (проголошую себе жертвою новітнього безумства).
2. Такий я став завдяки моїм батькам, простісінько успадкувавши їхнє божевілля, мої проблеми насправді не мої, зрештою, і їхні проблеми не були їхніми проблемами тощо, ох, далеко це запровадить, бо тут і дві перші світові війни, Сторічна війна, боротьба за вогонь…
3. Мені хочеться кидати всіх, але так, щоб мене ніхто не кидав.
4. Ніхто не злий самохіть, та дехто трохи схиляється до цього.
5. Декому здається, ніби моя нахабна посмішка насправді вразлива.
6. Так чи так, невроз — неоціненний здобуток для мого фаху. Так сказала мені Шахрі Амірханова, шеф-редакторка російського «Гарперс-базару».
Жінки — це моє покликання. Я прагну завоювати їх, як ото країну чи континент. Мрію стати Христофором Колумбом топ-моделей, Васко да Гамою секс-бомб.
Вибач мені, shikarna («розкішна» російською), але це дужче від мене: я хочу стати доктором Лівінгстоном твоїх вуст, Нілом Армстронгом твоєї шийки. Присмоктуючись до твоїх пипок, я вигукну: «Its a small step for a man, but a great step for mankind».[6] А потім, завоювавши тебе, зроблю, як ото перша людина на Місяці: поставлю своє знамено і повернуся на Землю.
Я складаю класифікацію дівчат, гіт-парад тіл, перелік облич. (Найдужче збуджує в жінці обличчя, не вірте чоловікам, які запевняють, що для них важливіші цицьки чи дупця, просто їхні жінки такі заполохи, що вони мусять перейматися іншими частинами тіла). Я складав у прозорі теки сторінки, видерті з часописів «Макс», «FHM», «Ель» і «Пьорпл». У моїй кімнаті стоїть шафа з повнісінькою шухлядою видертих світлин. Якось, либонь, остання крапля наповнила по вінця чашу мого страждання, і я вже не зміг оговтатися. Мій мозок стер у пам’яті ці муки, та вони орудують мною і далі. Якщо скидаєтеся на мене, то мені шкода вас: це означає, що ви — сучасна людина.
Сергій, мій приятель-олігарх, часто каже мені: «Zatknis! (Стули пельку!) Годі лементувати, Октаве, що ти опинився у сраці,— з тебе вийшов би справжнісінький проктолог!» Я запізнався з цим кумедним мільярдером під час моїх нічних походеньок і прозвав його Ідіотом на честь Достоєвського. Живе він в оточенні гарнюніх wannabitches,[7] що нагадують йому про його успіх. У нього був гучний роман з російською Періс Гілтон (на ймення Ксенія). Великій нафтовій компанії, якою орудує Сергій, належать, зокрема, два заводи з виробництва унікальних компонентів, рідкісних есенцій і тонких складників, що усувають зморшки у кутиках очей. Він ревно оберігає секрет молодильних олій, як ото «Кока-кола» свою формулу. Треба буде якось запитати у нього, з чого роблять його креми, джерело вічної молодості. Завдяки своїм мазям (а також стосункам з Кремлем) він став одним з найбільших олігархів сьогодення. На його підмосковній віллі дуже зручно засинати, вклавшись на живих матрацах. Але навіть Ідіот не завадить мені, адже я мушу повсякчас критикувати моє життя. І я чимало можу розповісти про мисливців за топ-моделями, панотче.