— А нехай йому! Знову юшка з омара!
Просто жах, як швидко сходять унівеч декотрі дівчата. Через той дурман вони втрачають кілограмів з десять за два тижні, щоки їхні западають, груди в’януть. Рум’яні личка стають сірі мов попіл. Вони більше не всміхаються, або ще гірше буває — всміхаються безперестану, та усмішка їхня фальшива. На ваших очах вони потроху стають шматами. Посеред вечері раптом зойкають: «От халепа! Забула свого водія!» Блюють у вертольотах, нацмулившись рожевого вина. Дарма вони так хутко сходять на пси, адже їх відразу ж безжально викидають на смітник.
Проблема полягала в тому, що моя дівчина була не така, її круглясті перса, ямочки на спині… Я обачно не виставляв її напоказ, тож повсякчас боявся двох речей: що її одіб’ють у мене або що вона перестане бути найкращою. Я уважно стежив за всіма — й за чоловіками, що становили реальну загрозу для мене, і за потенційними суперниками. Хтозна, чого я більше боявся: чи того, що Лєна піде до іншого, чи того, що вона виявиться гірша від своєї сусідки. Я повсякчас був насторожі. Життя моє стало низкою вирячених очей і поглядів крадькома. Я був хлопець найвродливішої дівчини на світі, тобто найбільш недовірливий чоловік у Росії. Я так улягаю чужому впливу, панотче, що це жах просто. Пам’ятаю, якось зсунувся з глузду через одну дівку. Авжеж, то була Таня з Нижнього Новгорода, я казав вам про неї на початку року. Варто було двом моїм друзям зауважити, що вона здоровецька мов коняка і ноги в неї цибаті, та й усміхається вона самими яснами, як я перестав з нею навіть балакати. Я не обираю, кого кохати, просто надаю змогу іншим вирішувати за мене, й так воно було завжди. Я взагалі сам нічого не обираю — ні роботи, ні дівчат. Я ніколи нікому не кажу «ні», це для мене дуже важко. Пливу собі за течією, бо мені хочеться, щоб усі мене любили, і не хочеться розчаровувати людей. У певному розумінні, я радше поплавок, ніж людина.
Пані й панове, welcome to the official Saint Petersburg's «Aristo Style of the Moment Contest»![63]
Режисер погасив світло в залі, щоб глядачі нарешті зааплодували. Дівчата за сценою дригоніли від холодюки і розтирали одна одній руки, очікуючи своєї черги вийти на подіум. Матінки чи тітоньки часом щипали їх за щоки, щоб вони мали ліпший вигляд, чи піднімали їм груденята в боді, щоб вони впадали в око. В декотрих конкурсанток чорніли кружала довкола очей, бо вони всеньку ніч пиячили в «Забава-барі» чи в «Онєгіні» — цих забракують першими. Українець Омар Арфуш вимагав нагнати кандидаток, що ремигали жуйку. У нас у всіх свої вибрики. Я тихенько попросив Лєну виплюнути мені в долоню абрикосову жуйку «Bubble Yum» і з гордовитим виглядом ступати прямо, наче простуєш уявним дротом. «Дивися вдалину, наче на обрій. Не розмахуй руками як мавпа, ліпше поклади їх на стегна. Крокуй широко, наче ти найщасливіша дівчина, яку вони бачили в своєму житті. Не ходи по-качачому, ліпше став носаки трохи всередину, як дівчинка, що вийшла допіру зі школи, всі педофіли будуть твої, вони шалено аплодуватимуть, їх тут ціла юрма в залі. Be determined, be fierce».[64]
Журналісти ставили їй страшенно оригінальні запитання: «Where do you come from?», «How old are you?», «Why do you want to become a model?»[65] (хоч єдине, що можна було запитати: «What is your room number, Angel?»)[66] Церемонія відбувалася дуже просто. Перший вихід в одязі, другий в бікіні, журі ставить оцінки, декілька масних зауважень у мікрофон, та й край. Мені не довелося навіть підтасовувати результати: Лєнина цнотливість, так само вдавана, як і національність, легко забезпечила їй перемогу, щоправда, світлини я не маю (хоч то був такий день у її житті, коли фотографували її раз у раз). Таки мав я рацію, жіночі ноги — це вістря циркуля в моїх очах.
Лєна в готельному номері 403, в коротко обрізаних шортиках і футболці без рукавів «American Apparel».
63
Ласкаво просимо на офіційний конкурс «Арісто стайл контест» у Санкт-Петербурзі