Оперативні групи МНС сповістили про завершення пошуково-рятувальних робіт через два тижні після терористичного акту. Вояки російської армії два місяці розбирали руїни, десятки країн надіслали своїх рятівників і необхідне обладнання; «Френч докторз» і терміново обладнані центри екстреної психологічної допомоги прийняли велику кількість поранених, яких виявили службові пси під руїнами. Внаслідок сплюндрування храму загинуло або пропало безвісти п’ятсот двадцять шість осіб і триста шістдесят дві особи були поранені. Тіло Октава Паранго не впізнали.
Містом довго ходили чутки, наче були люди, що бачили чоловіка, який зовні скидався на Паранго (високий бородань з довгим волоссям), він сам виліз із-під руїн за три дні після трагедії, обтрусив пошматований піджак і, переступаючи через купи сміття, зник за кермом авта, викраденого в Міжнародного Червоного Хреста. Розшукні заходи поліції та ФСБ й до сьогодні не дали позивних результатів. Ні до чого не призвело і прослуховування телефонних розмов його біологічної доньки Єлени Дойчевої, що видавала себе за чеченську топ-модель і уклала контракт з фірмою «Л’Ідеаль». Ті самі джерела стверджують, що терорист приїхав до Єлени Дойчевої у Ташкент, де вона ховалася після тієї скандальної історії зі своїм нареченим, славетним сноубордистом Віталієм Ростовим. Кажуть, родина перебуває під захистом російських секретних служб, тому що терористичний акт сприяв приходу до влади нового уряду. Журналісти, що здійснювали власне розслідування і запевняли, ніби існує зв’язок поміж концерном «Ойлнафта» і терактом, загинули за кілька місяців після змальованих подій. Ці наклепницькі вигадки не мають під собою жодних підстав, оскільки психічно хворого терориста офіційно визнали похованим під руїнами храму. Слідство у справі про зруйнування храму Христа Спасителя у Москві закрили 20 квітня поточного року, коли Сергій Орлов, колишній генеральний директор «Ойлнафти», був обраний президентом Росії після короткої передвиборчої кампанії, під час якої на порядку денному стояло питання громадської безпеки та збереження національних і православних цінностей.
Окремі особи — шкода їх! — запевняють, що нічого цього насправді не було.
Москва-Париж, 2005–2007
