Володимир Михановський
Ідея третього колеса
Притча
Це сталося давно, дуже давно. Люди тоді були консервативні й до різних новацій ставились вельми недоброзичливо. Подейкували, нібито така вже природа людська. Одного разу якийсь Винахідник з’явився о Комісії. На плечах він підтримував химерний витвір, що складався з рами, педалей, двох коліс та новенького шкіряного сідла.
Заїкаючись через свою ніяковість, Винахідник привітав шановних членів і, зупинившись посеред зали, опустив долу свій витвір. Який бо винесуть вирок?…
– Отже, ви твердите, що на цій двоколісній штуковині можна пересуватися? – сказав голова тоном, що не обіцяв нічого втішного.
– Але… це легко довести, – відповів Винахідник, радіючи з такого простого запитання. – Я можу продемонструвати… Дозвольте? – І він закинув ногу з наміром скочити в сідло.
– Ні, ні, – жестом зупинив його голова. – Краще скажіть нам, чи знаєте ви, що таке рівновага? Я маю на увазі несталу рівновагу.
– Здається, знаю, – непевно промурмотів Винахідник.
– Маю сумнів! – одрубав голова Комісії. – 3 вашого погляду, якщо поставити стілець на дві ніжки, він стоятиме і не впаде?
– Я цього не кажу…
– Ні, ви стверджуєте саме це. Більше того. З ваших слів виходить, що на такому двоногому стільці можна вільно сидіти. Ви просто не знаєте азів науки, юначе! – Голова переможно окинув поглядом колег, що ствердно закивали йому.
– Якби велосипед був непорушний, інша річ, – почав Винахідник, коли шумок у залі пригас. – Але моя машина рухається…
– Ну і що?
– А те, що вона нібито не встигає впасти. Закон інерції.
– Дурниці! – обірвав голова. – Ви просто забули про принцип відносності.
Винахідник важко зітхнув.
– Як учить нас Галілей, – підвищив голос голова, – байдуже, чи то човен пливе мимо берега, чи берег пливе повз човен. Досить застосувати цей принцип до вашого вело… велопеда…
– Велосипеда, – поправив зблідлий Винахідник.
– Тим паче! Хай сам Галілей розсудить, на чиєму боці правда! – вигукнув голова. – Сподіваюсь, для вас Галілео Галілей – авторитет?!
Винахідник спроквола кивнув. Бідолаху обійняло якесь запаморочення.
– Чудово, – урочисто закінчив голова. – Отже, все одно, чи то ви пересуваєтесь мимо нас, чи ми повз вас. Тому зробимо так. Сідайте на свій ве… велосід, а ми промаршуємо поперед вами. Якщо ви всидите, – значить, ваш дідько старший, і я можу йти у свинопаси.
Винахідник видерся на велосипед. Жовте сідло жалісно зарипіло.
Тієї ж миті члени Комісії за сигналом голови підхопилися з місць і під звуки маршу, що його забурмотів якийсь сухенький, наче тараня, дідок, рушили колоною мимо Винахідника.
Якимось чудом той певний час утримував рівновагу, розпачливо торгаючи кермом, а потім з гуркотом гепнув на підлогу, в цілковитій відповідності із законами фізики.
Колона зупинилась.
– Так-то, юначе, – зверхньо сказав голова, стоячи над розплатаним Винахідником. – Як бачите, вашому винаходові бракує третього колеса. Це створило б стійкий трикутник рівноваги. А ви були б моїм співавтором…
Висновок Комісії був лаконічний: «Визнати за хворобливе марення ідею пересування на двох колесах. Винахідника добровільно послати на семирічні курси по зниженню технічної неграмотності.
Означений апарат викинути на смітник».
Вирок, ясна річ, зразу ж було виконано.
В цей час через подвір’я проходив якийсь хлопчина. Він зацікавився дивовижним механізмом, що виблискував проти сонця нікелем. Хлопчина швидко зметикував призначення сідла й педалів, бо був від природи кмітливий.
По кількох невдалих спробах він скочив у сідло й покотив подвір’ям, горлаючи якнайголосніше веселої пісні.