Коли б пан Касавдула мав ворогів, можливо, що до певної міри можна було б і виправдати те, що трапилося.
А от уже хтось узнав та й роздзвонив скрізь, що пан Касавдула виграв у лотерею найбільший виграш — сімсот тисяч крон.
Це не дуже приємно вразило пана Касавдулу.
По-перше, тому, що він не виграв і двох крон, а по-друге, що ніяких ворогів він не мав.
Жив він з кожним у згоді та злагоді, і вже було просто некрасиво, що отаке про нього вигадали.
Наслідки були страшні.
Перший бій одбувся на квартирі в його нареченої.
Зустріли його там із шоколадом, а його майбутній тесть уже ледве на ногах тримався, частково з радощів, частково від двох пляшок вина, які він вихилив через таку знаменну подію.
І не встиг пан Касавдула ще й отямитися, як уже вся сім’я розгорнула перед ним новий план життя, яким рідня житиме далі.
Пан Подбабачек, його тесть, уже знав про чудесний шматок землі, де вони розводитимуть сріблястих кроликів.
Марія, ця скромна Марія, почала верзти щось про машину і про те, як вони нелегально перевозитимуть брюссельське мереживо.
Пані Подбабачекова одвела здивованого пана Касавдулу вбік і вимагала від нього купити оптовий галантерейний магазин.
Одночасно Карел, п’ятнадцятилітній гімназист, непомітно сунув йому в руку папірця, де було написано: «Купіть мені, будь ласка, мотоцикл. Я вже його собі намітив».
Пан Касавдула одразу ж пригадав, що недавно читав, як десь у Швейцарії — ні сіло ні впало, — збожеволіла одна родина, і почав, вимушено усміхаючись, задкувати до дверей, вигукуючи:
— Все вам куплю! Все! Матимете все! Заспокойтеся.
Якось йому пощастило, при радісних вигуках, потрапити в двері, блискавично висмикнути ключа, замкнувши нещасну родину на два повороти, і помчати на станцію швидкої допомоги, де йому сказали, що це буде або рагапоіа ргаесох, або… манія величі, і відправили назад із відділенням пожежників і гамівною сорочкою.
Там їм довелося, після запеклого бою, витягати кожного члена сім’ї через вікно й нести сходами вниз, причім кожен із них, мов різаний, горлав:
— Він виграв сімсот тисяч крон!
— Хочу сріблястих кроликів!
— Я хочу мати оптовий галантерейний магазин!
— Я вже намітив собі мотоцикла!
— Хочу перевозити брюссельське мереживо! Нелегально!
І пішов про пана Касавдулу поговір, що от, мовляв, як виграв сімсот тисяч крон, зразу ж запроторив усю родину своєї нареченої в божевільню, щоб не одружитися. Про все це він довідався від двірника, як повертався опівночі додому. Дав йому за це, як і завжди давав, двадцять гелерів і зразу ж ясно почув:
— Скупиндра!
Пан Касавдула обурився, бо дав, мовляв, йому двадцять гелерів, а ніяк не десять, — хай пан двірник краще подивиться.
Але двірник одрізав:
— Вигравши сімсот тисяч крон, можна давати й по кроні! Руки загребущі! Видно пана по халявах! Ну, птиця! Благородство яке: швендяти за дівчиною п’ять літ, а потім, як виграв сімсот тисяч крон, запроторити всю сім’ю в божевільню, щоб з якоюсь графинею одружитися?!
Пан Касавдула впав перед двірником навколішки й благав його, щоб він іще раз те ж саме проказав.
Двірник з переляку — навдьори…
І по всьому дому пустив чутку, що пан Касавдула збожеволів з виграшу.
На другий день пан Касавдула перебрався на нову квартиру, на другий кінець міста…
Візник називав його «пан граф» і вимагав за перевезення ліжка, стола, шафи, дивана, двох стільців і дзеркала шістсот крон.
Доторгувались до сорока крон, і візник внизу заявив вугляреві, що ці сорок крон дасть на «Матицю», коли цей мільйонер таке ніщо, але зараз же програв їх у карти. Другого дня пан Касавдула одержав шістдесят листів, в яких різні товариства повідомляли, що його, Касавдулу, обрали фундатором, і одночасно кожне з цих товариств вимагало двісті крон фундаторського членського внеску.
Того ж дня він вигнав з квартири п’ятнадцять вдів і сиріт, які вимагали в нього грошей для квартплати, і спустив зі сходів дуже нахабного інваліда, що прийшов до нього по гроші на нову шарманку, причому погрожував лупонути його дерев’яною ногою.
Розлютована від цього всього юрба повибивала йому вікна, а на другий день один із журналів надрукував статтю: «Безсердечність мільйонера».
Його вижили з дому. У під’їзді Касавдула зчепився з якимсь чоловіком, котрий почав його вмовляти, щоб він оті сімсот тисяч крон вклав у нове акціонерне підприємство для виробу патентованих оздоровчих зубочисток.
Але з «акціонера» був і неабиякий боксер, бо, коли пан Касавдула відмовив, той посадив йому синяка під оком. Вискочив пан Касавдула на вулицю і пішов до Стромівки, не помічаючи, що за ним іде довгий, виснажений юнак з ексцентричним виразом обличчя і з якоюсь торбою під пахвою.