У канапі знов стало тихо. Зоологічний сад родини Гонзатків запав у здоровий сон. Ніхто з канапи не вилазив, і весілля вирішили відкласти на кілька днів.
Панові Кратохвілу тої ночі приснилося, що він мусив виганяти їжаків з канапи за допомогою плямистих гієн, а плямистих гієн виганяти з квартири за допомогою ягуарів, і весь сон скінчився страшною візією обгризених кісток на кухні в Гонзатків — кісток тещі й тестя.
Тим часом пан Гонзатко не лінувався, і дирекція гімназії, де його синок не дуже відзначався успіхами, одержала від нього листа, якого пан директор не міг зрозуміти:
«Шановній дирекції гімназії по вулиці Їровцовій. Нижчепідписаний покірно просить шановну гімназію, з огляду на зміни в домашніх обставинах, негайно вжити заходів до того, щоб хом’яка, який зберігається в нижчепідписаного, забрати й зробити з нього опудало. З найглибшою повагою Вацлав Гонзатко, касир, Жижков, Оребітська, 5».
Пан директор викликав до себе юного Гонзатка й почав зацікавлено випитувати, чи його батько часто пише такі листи. Гонзатко відповів, що він не знає. Тоді пан директор спитав іще, чи його батько ніколи не лікувався в якійсь клініці чи санаторії. Гонзатко, щоб не казати весь час «ні», цього разу для різноманітності кивнув головою.
«Треба якось заспокоїти його», — подумав директор, і пан Гонзатко одержав, такого листа:
«У відповідь на Ваш лист, ми з превеликим жалем мусимо повідомити, що дирекція гімназії не зацікавлена у виготовленні опудал.
Одержавши цей лист, пан Гонзатко, розлючений, подався на Вишеград до гицеля. Там йому сказали, що умертвляти тварин у приватних помешканнях офіційно не дозволяється, треба приставляти їх на санітарну станцію.
Тим часом юний Гонзатко продав географічний атлас і на всі гроші купив зерна, яке висипав у канапу, щоб тварини не голодували.
Таке тривало два тижні. У Празі почав відчуватись дефіцит продовольчих товарів. А на першому поверсі в їхньому будинку жив двірник, відважний чоловік, готовий на все. Він прийшов, озброєний сокирою. Мовчки показали йому на канапу й зачинили двері до вітальні. Почулись удари по канапі, виск, пирскання, сичання. За півгодини все скінчилося.
Другого дня справили весілля, і меню бойового весільного обіду в квартирі Гонзатків було таке:
Бульйон із фретки.
Фретка відварна до хріну з оцтом.
Запечений хом’як із картоплею.
Морські свинки з кминовою підливою.
Паштет із їжаків.
І юний Гонзатко, винуватець усіх цих розкошів, скромно сидів за столом і, не оцінений ніким у цю велику годину, зі сльозами на очах обгризав голівку свого нещасного хом’яка.
Одного разу пан Густолес у суперечці зі своїм сусідом Кржичкою сказав:
— Ваша партія — чудова партія. Тільки-но якийсь негідник уникне шибениці, вона відразу ж висуває його кандидатом у депутати.
Пан Кржичка відповів на це:
— Ми з вами, пане Густолес, іще поквитаємось.
Пан Густолес, окрім політичної далекоглядності мав іще й великого чорного кота, який завжди сидів на порозі його крамниці з дрібним товаром. Цього кота любили жителі всього околу і ставилися до нього з великою пошаною за його гарну поведінку, веселу вдачу (як відомо, весела вдача — це п’ятдесят процентів здоров’я) і за відданість хазяїнові. Нікому й на думку не спадало, що поблизу живе запеклий ворог цього чудового створіння.
Цим ворогом був пан Кржичка, який після згаданої політичної сварки з паном Густолесом сказав своєму восьмирічному синові Йозефу:
— Пепінку, якщо ти побачиш оту чорну потвору недоумка Густолеса, то наступи їй на хвіст.
Яка дитина відмовилась би виконати таке чудове конфіденційне доручення?
Пепічек пішов у крамницю, наступив котові на хвіст і до того ж геть його обплював; в однієї старої жінки, яка бачила цю сцену, серце мало не розірвалося від співчуття.
Після цього Пепічек утік. Кіт спочатку ніяк не міг добрати, що б це воно все означало, але потім, розміркувавши, дійшов висновку, що все це образливо.
І кіт вирішив ужити застережливих заходів.
За свою мужню поведінку Пепічек дістав од батька крейцер; крім того, батько пообіцяв йому ще грошей, якщо він буде й далі діяти в тому ж напрямі. Для пана Кржички цей кіт утілював цілу ворожу партію, бо він був власністю його політичного ворога. Таким чином, Пепічек наступив на хвіст не тільки коту, але й усій ворожій політичній партії і плював не тільки на кота, а й на всіх прихильників тієї партії, членові якої належав цей кіт. Пепічек весело вирушив у новий політичний бій.