Кіт сидів перед дверима і начебто дрімав. Одначе це була омана: кіт удав, ніби дрімає. Але ніхто не мав права йому докоряти: адже кіт не ходив до школи й не знав, що прикидатися — гріх.
Отже, кіт прикидається, і Пепік знову наступає йому на хвіст і плює на голову. Раптом кіт схоплюється і кусає Пепіка за ногу. Потім, пирхаючи, видирається Пепікові на голову, дряпає пазурами, дико нявкає, кусає його за вухо, зіскакує і, переможно задерши хвоста, віддаляється від хлопчиська, що реве на все горло, і з почуттям задоволення знову сідає на порозі крамниці свого хазяїна, мирно муркочучи.
Коли Пепічек, заплаканий і закривавлений, повернувся додому, пан Кржичка вигукнув:
— Слава Богу, нарешті я тебе спіймав, пане Густолес! — і повів Пепічка до поліцейського комісаріату, де поліцейський лікар, оглянувши хлопчика, склав протокол, а поліцейський комісар наказав заарештувати кота й піддати його ветеринарному огляду.
Двоє поліцейських пішли виконувати розпорядження й арештували кота іменем закону, а через те, що кіт намагався втекти, пирхав і дряпався, поліцейські вимушені були послати за спеціальним ящиком і закрити в ньому кота, який перед цим учинив неприховане насильство над поліцейськими, укусивши одного за уніформу. Крім того, він образив представників влади своїм пирсканням. Що саме він хотів цим виразити, встановити не вдалося.
Отже, кота перевезли до ветеринарного відділення, і поліцейські склали рапорт про його поведінку:
«Коли ми прийшли по нього, він дряпався, пирхав, кусався. Ми викликали муніципальну будку й після відчайдушного опору кинули до неї кота. Він намагався зірвати з нас револьвери».
Протокол було складено й надіслано до державної прокуратури. Державна прокуратура вбачала в поведінці пана Густолеса злочин за статтею, яка передбачає покарання за недостатній догляд за тваринами.
Його обвинувачували в тому, що кіт не був на цепу і ходив без намордника. Адже все це відбувалося під час виборів, коли тварина легко може сказитися. Крім того, між паном Кржичкою, батьком хлопчика, на якого напав кіт, і паном Густолесом, власником чорного кота, що напав на сина пана Кржички, довгий час тривала політична ворожнеча. Державний прокурор вважає доведеним те, що кіт пана Густолеса навмисне напав на хлопчика, з тим щоб якнайсильніше покалічити сина політичного супротивника свого хазяїна. І йому пощастило це зробити. А оскільки за законом Австрійської імперії від восьмого січня тисяча вісімсот першого року котів слід вважати особами недоумкуватими, за яких відповідають своїм іменем і життям їхні власники, то вся провина лягає на пана Густолеса.
Тим часом у ветеринарному відділенні було досліджено душевний і тілесний стан кота, і протоколи цього дослідження надійшли до державного прокурора. Висновок проголошував:
«Пан Франтішек Густолес. № 2145/65.
Обслідуваний має широкі кості, добре вгодований, але хворіє на запалення надкосниці, і тому його укуси можуть бути небезпечні для життя. З цих причин бажано, щоб обслідуваного було знищено.
Державна прокуратура одразу ж надіслала цей висновок для виконання в поліцейський комісаріат, де його зареєстрували у справі пана Густолеса.
Тим часом кота повернули панові Густолесу.
Можете собі уявити, як здивувалися члени його родини, коли о п’ятій годині ранку до пана Густолеса прийшли четверо поліцейських і повели цього нещасного з собою. У поліцейському відділенні суворий поліцейський пристав не дуже прихильно почав допитувати його:
— Ви — Франтішек Густолес?
— Так, ваша милість.
У одного молоденького поліцейського заблищали в очах сльози.
— Дайте сюди справу, що торкається Франтішека Густолеса, і не рюмсайте.
Справу принесли.
— Послухайте наказ градоначальника, Густолесе, від 15 червня 1911 року, за № 275/289:
«Франтішек Густолес, згідно з висновком ветеринарного відділення за № 2145/65, має бути негайно знищений. Проти цього висновку на підставі § 5 закону про епідемії худоби від 12 лютого 1867 року заперечень не маю.
— Як бачите, — сказав нещасному поліцейський пристав, — постанову не скасовано. Напишіть свої останні розпорядження й не рюмсайте. Вас буде знищено, як тільки з Відня надійде підтвердження рішення й розпорядження про спосіб вашого знищення.