Підійшов юнак до пана Касавдули і милим, ніжним голосом сказав, що він таки дуже, по-справжньому радий, коли тут зустрічає відомого мецената, пана Касавдулу.
— Я тільки хвилинку, — вів далі юнак, виймаючи з торби якісь папери. — Я вже деякий час працюю над відродженням чеського красного письменства. Дозвольте мені, оскільки я певний, що єдиний ви мене зрозумієте, прочитати вам мої вірші. Юнак притиснув пана Касавдулу до лави й почав читати:
— Потім, — даючи панові Касавдулі понюхати нашатирю, — я прочитаю ще вам і цей уривок:
— Це на зразок народних пісень, — говорив юнак, даючи понюхати нашатирю панові Касавдулі. — А особливо рекомендую вам вірша:
— Це має велику вагу, — пояснював він, роблячи панові Касавдулі штучне дихання. — Це значить, що все безперервно змінюється.
— Де це ми? — спитав мученик.
— Ви в надійних руках, — одповів юнак м’яким голосом, — я прийшов вас просити, щоб ви видали власним накладом, благородний пане, збірку моїх віршів, що їхні зразки я дозволив собі тут прочитати…
Пан Касавдула ошелешив його кулаком і — тікати.
Невідомо, де він блукав, але вранці був уже вдома й дивився з вікна, як на вулиці юрмиться народ, як ломиться в двері з диким галасом:
— Милостивий пане! Згляньтеся над нами! У нас удома самі тільки голі стіни!
Поліцаї розганяли все нові й нові юрми прохачів.
Двері в його квартирі почали загрозливо тріщати…
Аж ось із-за натовпу виткнулася постать вчорашнього поета.
Пан Касавдула вискочив на вікно й стрибнув з другого поверху.
Впав на поліцаїв, які саме тримали якогось підозрілого інваліда, який горлав угору, що йому треба п’ятдесят крон і він почне нове життя.
Підвели пана Касавдулу на ноги.
Поліцаї підозріло один на одного подивились, і старший із них сказав, взявши пана Касавдулу за плече:
— Іменем закону, я вас заарештовую за порушення закону!
За годину грюкнули за паном Касавдулою двері суду.
До одинадцятої години тридцяти хвилин пан Касавдула поводився апатично.
Навіть радий був, що його не турбують.
Але перед дванадцятою годиною підійшов до нього наглядач і сказав:
— Адже ж правда, що ви харчуватиметеся власним коштом? Ви ж виграли?
Пан Касавдула дико зареготав, присів, почав лазити по підлозі й укусив наглядача за литку.
І от знову зустрівся пан Касавдула в психіатричній лікарні з колишнім майбутнім паном тестем, паном Подбабачеком, який його вже не впізнав.
Пан Подбабачек гадає, що він у кролятнику, а біля нього стоїть рачки пан Касавдула. Пан Подбабачек гладить його по спині й соває йому в рота шматок згорнутого паперу замість качана, гадаючи, що це один із його сріблястих кроликів.
— Так! Саме так! Людина не була створена, а з’явилася внаслідок тривалої еволюції! — з обуренням сказав відомий палеонтолог Каліста, повторюючи слова Окена, коли, нетвердо тримаючись на ногах, покидав ресторан, де залишились його колеги.
Подія відбувалася в новорічну ніч.
Палеонтолог був до краю вражений неувагою співбесідників, які не побажали дослухати до кінця його глибоко аргументовану думку про нові знахідки рештків доісторичної людини в американських пампасах. Адже він усю ніч так переконливо викладав їм найновіші факти про те, що з огляду на виявлену щелепу, — це не мавпа, а доісторична людина.
І, вже стоячи на вулиці перед рестораном, він голосно повторив:
— Так, безсумнівно, людина не була створена, а виникла внаслідок еволюції.
Пристойний пан, що проходив мимо, відгукнувся на це:
— Ось і чудово!
І попрямував своєю дорогою.
«Я просто зобов’язаний просвітити його!» — подумав учений муж, доганяючи перехожого.