Ті великі об’яви, в яких слова «кінологічний інститут» так часто повторювалися, дуже хвилювали й захоплювали мене самого. Нарешті я — власник кінологічного інституту; хто цього не пережив, той не знає, скільки в цьому гордості й привабливості. В об’явах я обіцяв давати фахові поради щодо собак. Хто купить дюжину собак, той дістане одне щеня на додачу. Собака — найкращий подарунок на іменини, заручини, весільний подарунок і подарунок на ювілеї. Для дітей — це іграшка, яку не розірвеш і не розіб’єш. Собака — це надійний провідник, який не нападе на вас у лісі. На складі є всі види собак. Безпосередній зв’язок із закордоном. При інституті виховуються собаки. У моєму кінологічному інституті впродовж чотирнадцяти днів найлютіший пес відучиться гавкати й кусатися. Куди відвести собаку на канікули? У кінологічний інститут. Де собака за три дні стане дресированим? У кінологічному інституті.
Коли мій дядько прочитав ці об’яви, він похитав головою й сказав:
— Ні, хлопче, ти, мабуть, захворів. Чи не болить у тебе потилиця?
Одначе я дивився з надією на майбутнє і, не маючи жодного пса, чекав на якого-небудь замовника, вмістивши в газетах об’яву про те, що шукаю чесного, порядного слугу, який любив би собак, для роботи в інституті.
На мою об’яву під назвою «Потрібний слуга для виховання та продажу собак» надійшла купа пропозицій, і деякі з них були написані дуже докладно. Один сільський охоронник у відставці обіцяв навчити всіх собак скакати через палку і ходити на голові.
Другий писав, що вміє поводитися з собаками, бо він служив у будейовіцького псаря.
Один прохач, переплутавши кінологічний інститут з гінекологічним, писав, що він працював у пологовому будинку і в клініках жіночих хвороб.
П’ятнадцятеро прохачів закінчили юридичний факультет, двадцятеро мали педагогічну освіту. Крім того, я одержав листа від Спілки звільнення каторжників, в якому мені пропонували прийняти на службу одного порядного фахівця зі злому кас. Деякі з цих листів були дуже смутні. Починалися вони, наприклад, так: «Хоч я й знаю наперед, що ви мене не приймете на роботу…»
Був також один прохач, який знав іспанську, англійську, французьку, турецьку, російську, польську, хорватську, німецьку, угорську й датську мови.
Одне прохання було написано латиною.
А ось надійшов простий і щирий лист:
«Шановний пане!
Коли я маю приступити до роботи?
З глибокою пошаною,
Ладислав Чижик,
Коширже, у Медржицьких».
Якщо прохач так прямо ставив питання, мені не залишалося нічого іншого, як відповісти йому, щоб він з’явився в середу о восьмій годині. Я був дуже вдячний йому, що він позбавив мене довгого й тяжкого вибору.
У середу о восьмій годині мій слуга приступив до роботи. Це був невеличкий на зріст чоловік, з ластовинням на обличчі й дуже спритний. Побачивши мене, він подав руку й весело сказав:
— Погода сьогодні погана, ви, мабуть, уже чули, що сьогодні о сьомій годині на Пльзенській вулиці один трамвай наскочив на другий.
Потім видобув із кишені коротеньку люльку, повідомивши, що він дістав її у шофера фірми «Стибрал» і що він курить угорський тютюн. Потім Чижик повідомив мене, що в шинку Банзета в Нуслях є кельнерка Пепіна, і запитав, чи не вчилися ми з ним в одній школі. Після цього він почав говорити про якусь таксу, якій, коли б ми її купили, треба було б трохи вигнути ноги, а також її слід обов’язково пофарбувати.
— Отже, ви розумієтеся на собаках? — радісно запитав я.
— Аякже, я й сам торгував собаками і навіть потрапив за це під суд. Одного разу я вів додому бульдога, і раптом мене зупиняє на вулиці якийсь пан і каже, що це його пес, якого він загубив дві години тому на овочевих рядах. «Звідки ви взяли, що це ваш пес?» — «А з того, що його звуть Мупо. Йди сюди, Мупо». І ви б подивились, як радісно кинувся до нього мій собака. «Боско! — кричу я йому. — Боско, йди сюди!» І він почав радісно кидатись до мене. То був дурний пес. Але найгірше було те, що я забув на суді, що називав собаку Боско. Але він відповідав і на кличку Бубарле і радісно кидався до мене. Піти пошукати якогось собаку?
— Ні, Чижику, я буду вести торгівлю солідно. Почекаємо на покупця, а поки що подивимося в об’явах розділу «Тваринництво», де і які пси продаються. Погляньте, ось якась дама збирається продавати білого однолітнього шпіца через брак місця. А що, шпіци дійсно такі великі? То підіть на Шкільну вулицю й купіть цього пса. Ось вам 30 крон.
Чижик пішов, пообіцявши швидко повернутись. Він повернувся через три години, але в якому стані! Котелок його був насунений аж на самі вуха, а сам він хитався з боку на бік, неначе ходив по палубі під час морської хитавиці, у руці міцно тримав кінець мотузка, що тягся за ним. Я подивився на другий кінець мотузка. Там не було нічого.