Панові це дуже сподобалося, тому що він кивнув головою й сказав:
— Тобто у вас є й лихі сторожові пси?
— О, звичайно. У нас є собаки такі страшні, що я навіть не маю їхніх фотознімків, — тому що вони не підпускають до себе фотографа. У мене є собаки, які розірвали кількох злодіїв.
— Саме такий пес мені й потрібний, — промовив покупець. — Я власник дров’яного складу і хочу на зиму придбати собі сторожового пса. Чи не можете ви завтра опівдні привести його з вашої псарні, я прийшов би на нього подивитися.
— О, будь ласка. Сьогодні ж пошлю по нього слугу. Чижику!
З’явився Чижик з найлюб’язнішою усмішкою на обличчі й відразу ж пригадав, що цього пана він уже десь бачив.
— Чижику, — сказав я, підморгуючи. — Поїдете по того найлютішого сторожового собаку. Як його звуть?
— Фабіан, — з крижаним спокоєм відповів Чижик. — Його мати Гекса — дуже лиха. Вона розірвала і з’їла двох дітей, яким її помилково дали за іграшку. Вони хотіли вилізти на неї. Що торкається завдатку, то…
— Ах, зрозуміло, — сказав покупець. — Ось вам сорок крон завдатку. Скільки він буде коштувати?
— Сто крон, — відповів Чижик. — У нас є і дешевший пес, за вісімдесят крон, але той відкусив одному панові, який хотів його погладити, лише три пальці.
— Ні, я хочу того, найлютішого.
І Чижик подався з завдатком у сорок крон шукати сторожового пса і ввечері привів меланхолійного собаку, який, бідолашний, ледве тягнув ноги.
— Та це ж якась здохлятина! — вигукнув я у розпачі.
— Але він дешевий, — відповів Чижик. — Я зустрів одного різника, який вів його на забій, бо від старості пес почав кусатися. Тож я подумав, що з нього буде чудовий сторожовий собака. Згодом, якщо на склад забереться порядний злодій, то він отруїть його, і той пан прийде до нас купувати іншого собаку.
Ми ще посперечались трохи, потім Чижик вичесав собаку, і ми зварили йому юшку з тельбухів. Собака зжер два горшки юшки, але мав усе той же жалюгідний вигляд. Він лизав наші черевики, ходив по кімнатах, і було видно, що він дуже жалкує, що не попав на забій.
Чижик зробив ще одну спробу надати йому грізного вигляду. Тому що наш пес був жовтувато-білий, а власне, сивий, Чижик намалював на ньому тушшю чорні смуги, і собака почав скидатися на гієну.
Покупець, який прийшов за ним другого дня, перелякано відсахнувся, коли побачив його.
— О, це страшний пес! — скрикнув він.
— Домашнім він нічого не зробить. Звуть його Рокс. Спробуйте його погладити…
Покупець пручався, тож ми його силоміць притягли до тієї потвори й примусили її погладити. Сторожовий пес почав лизати йому руку і пішов за ним, наче ягня.
Тієї ж ночі того пана дощенту обікрали.
Надходило Різдво. Тим часом ми чорного шпіца з допомогою перекису водню перефарбували в жовтий колір, з білого з допомогою розчину ляпісу зробили чорним. Обидва пси при цих маніпуляціях страшенно скиглили, що створювало враження, наче в кінологічному інституті перебуває не двоє, а принаймні шістдесят псів.
Крім того, в нас було багато щенят. Чижик мав якесь хворобливе уявлення, ніби щенята — це основа добробуту. Тому перед Різдвом він приносив мені в кишенях пальта самих лише щенят. Я послав його по дога, а він мені приніс двох щенят такси, я послав його по гончу, а він приніс щеня фокстер’єра. У нас уже було тринадцять щенят, а на сто двадцять ми дали завдатки.
Я вирішив перед святом найняти в Празі на вулиці Фердінанда крамницю, поставити там ялинку і продавати щенят, оздоблених яскравими, гарними стрічками, під гаслом: «Ви зробите дітям найрадісніше різдвяне свято, якщо купите їм здорове щенятко».
Крамницю я найняв. Було це приблизно за тиждень до свята.
— Чижику, — сказав я, — однесіть щенят у нашу крамницю, купіть чималеньку ялинку, моху і у вітрині гарненько розмістіть щенят. Словом, я на вас цілком покладаюсь і думаю, що ви це зробите чудово. Розумієте?
— Цілком. Будете задоволені.
Чижик відвіз щенят у ящиках візком, а опівдні я пішов туди подивитися, що він там мені підготував і як розмістив щенят у вітрині.
Юрба людей перед крамницею переконала мене, що щенята дуже зацікавили всіх.
Підійшовши ближче, я почув обурені крики юрби:
— Це нечувана жорстокість! Куди ділася поліція? Дивно, як можна терпіти таке?!