Коли я проштовхався до вітрини, то мало не впав.
Чижик, щоб якнайкраще розмістити щенят, розвісив їх цілих дві дюжини на вітах великої різдвяної ялинки, наче то були не щенята, а цукерки.
Бідолашні щенята висіли з висолопленими язиками, мов середньовічні розбійники на шибениці. А під ними був напис: «Ви зробите дітям найрадісніше різдвяне свято, якщо купите здорове, миле щенятко».
Це був кінець мого кінологічного інституту.
Мій батько високий чиновник, і його прізвище Новий. Мою сестру звуть Матильда. Вона вийшла заміж за чиновника. Прізвище його Гандшлаг.
Колись моя сестра гуляла з одним паном із земського намісництва. Тато подбав про те, щоб його підвищили по службі. А коли його підвищили, то мама з Матильдою плакали, бо він перестав упадати коло Матильди.
Після того до нас почав ходити один учитель. Він увесь час розмахував руками й після кожного слова додавав: «строго кажучи». Одного разу він мені приніс глобус, а коли перестав ходити до нас, то прислав по нього.
Після вчителя до Матильди залицявся інженер із земства. В нього була погана звичка весь час сперечатися і говорити: «Цього потребують інтереси країни». Матильда його дуже любила і проплакала цілий тиждень, коли тато його вигнав, бо ж тато хотів, щоб гроші залишились у Чехії, а не переказувались у Відень.
Після цього тато привів до нас одного чиновника зі свого відділу. Це був дуже тихий чоловік. З ним до пізньої ночі батько розмовляв про державні справи.
Матильда вишивала, а тато з цим паном розмовляли про політику й пили воду.
Матильда дуже любила цього тихого пана. Але виявилось, що в нього троє дітей у Моравії. Більше він не з’являвся, і тато сказав, що його кудись перевели.
Півроку не ходив до нас ніхто. Матильда крадькома гуляла з одним офіцером. Потім про це дізнався тато і дуже лаяв її, так що вона почервоніла. Ми всі плакали при цьому, тому що тато казав: «Яка ганьба, яка ганьба!»
На другий же день батько привів якогось худорлявого чоловіка — це був саме Гандшлаг. Після того як він пішов, тато говорив, що це дуже здібна людина. Після кожного слова Гандшлаг казав: «Цілую ручки, ласкава пані», — а тата називав: «Ваше благородіє, пане раднику». Тато — його начальник. На третій день він знову прийшов і був такий шанобливий, весь час говорив «дозвольте, люба пані» і цілував руки. Він вечеряв у нас, на все, що говорив тато, кивав головою, кожний шматок ковтав шанобливо й тихо жував, примовляючи: «Це, дозвольте сказати, чудово». А також казав: «Як накажете, пане шеф».
Після того як він пішов, мені звеліли лягати спати, а самі почали радитися в їдальні. Я, як завжди, став підслуховувати під дверима й почув, що тато говорить: «Ти вийдеш заміж за нього за моїм, батьківським, наказом, а він візьме тебе зі службового обов’язку». Потім я почув, як Матильда сказала, що наречений дурень.
Матуся зітхала й казала, що зараз Матильда не повинна його любити; вона теж колись не любила татуся й лише через п’ять років звикла до нього, і що цьому чиновникові не слід показувати, що вона його не любить і вважає дурнем.
Матильда казала, що краще піде в пологовий будинок, ніж вийде заміж за людину, яку не любить. Матуся, одначе, її усіляко переконувала й говорила, що тепер у пологовому будинку немає таємного відділення.
Потім татусь пообіцяв подарувати Матильді браслет, брильянтову брошку й інші речі.
Матильда сказала, що вийде за чиновника заміж, щоб уникнути ганьби для своєї родини.
Після цього татусь із матусею цілували її й говорили: «Наша славна Матильдо!» Потім я чув, як вони говорили про Гандшлага. Тато сказав, що цього дурня він підвищить по службі, але тільки після весілля, щоб він не міг викрутитися. Він дурень, але дуже працьовитий.
— А чи візьме він її? — спитала матуся.
— Я йому накажу як начальник, — промовив батько, — і розповім йому все.
Коли на другий день прийшов наш Гандшлаг, то він тримався боязко й усе поглядав на Матильду. Перед цим Матильді сказали, щоб вона до нього усміхалась і розмовляла з ним. Вона розмовляла, а він весь час тихо їй відповідав: «Так, ласкава панно». Потім принесли вино, він пригубив і сказав: «Дозвольте, мій пане», — і почав говорити про службові посади. Цього дня, коли він пішов, про нього нічого не говорили.
На другий день тато сказав у кімнаті так, щоб я не чув: «Сьогодні прийде мій чиновник просити твоєї руки, Матильдо, причепи собі троянду до блузки». Служниця пішла купувати троянду, а матуся сердилася, що троянду купують за тридцять крейцерів, у той час як добре було б і за п’ятнадцять. Потім Матильду напахтили. Рештками парфумів я оббризкав нашого собаку.