— Продовження в мене ще немає, пане видавець.
Молодик, що сидів навпроти видавця кримінальних романів Томса, сумно подивився у вічі цьому добрякові, коли той вигукнув:
— Це вже переходить усі межі, пане Крамський. Що буде далі, куди ви дінете ці трупи? Ваші люди повинні були там залишитись, тому що постріл приверне увагу ще одного жандармського патруля, виникне страшний бій; як я собі уявляю, завариться каша, розумієте, юначе? Між іншим, ви необережно поводитеся з вогнепальною зброєю. Стріляєте вночі, коли приносите труп, щоб скинути його зі скелі і коли вже ви вбили одного жандарма. Це помилка, велика помилка. Коли ваша Лючія добре володіє кинджалом, то чому б не заколоти й другого жандарма?
Пан Томе підвівся і, спираючись на стіл, з хвилюванням вигукнув:
— Чому ви, я ще раз питаю вас, не вбили того другого жандарма також кинджалом? Могли б йому також устромити кинджал прямо в серце — і кінець комедії. Зрозуміло, ви не йдете за старим шаблоном. Ох, що то тепер за молодь! Ви знали покійного Хорвата? О, той умів поводитися з кинджалом! Він орудував ним з 1900-го аж до 1905 року; це було в Німеччині; він діяв тільки кинджалом і отрутою. Стрілянина вночі створює шум, і коли ви й далі будете так писати, то я не знаю, як ви з цього виплутаєтесь. Ви опинитесь у неприємному становищі. Кажу вам як батько, ви дуже кмітливий і, я вважаю, не все ще втрачено. Треба використати слушний час і тікати. Розумієте, після того, що сталося, повертатися до міста неможливо. Треба шукати якийсь вихід. Починайте з розбійництва: вбивайте жінок і дітей. Лючію ув’язніть, а потім визволіть, і головне — доберіться до міста, в якому ув’язнена Лючія, і вбийте стражника. Для цього раджу вам використати гумовий кийок, а не револьвер, тому що знову влипнете: постріл сполохає всіх.
— Запевняю вас, що не буду більше стріляти, — відповів молодик. — Дякую вам за пораду. Скажіть, а отруту я можу вживати? Яка отрута вбиває, не залишаючи слідів?
— Одразу видно, що у вас іще немає такого досвіду, як у покійного Хорвата. Кожна отрута залишає сліди, що виявляються при розтині трупа. Що ж, хай розтинають і знаходять, ну, скажімо, стрихнін. З отрутою працюйте обережно. Багатих родичів, скажімо, можна труїти поступово, — це ефектніше виглядає. Знайте, що, коли вб’єте стражника і все обійдеться гаразд, ви не повинні забувати, що наша епоха потребує пограбування банків. Службовців можна усипити хлороформом або кураре, непомітно ввівши його їм у кров. Важкі сталеві сейфи можна підривати динамітом. А потім можете використати револьвер — тут револьвер на місці, браунінг — чудова річ. Добре також учинити напад на поїзд.
Проникайте також у громадські місця — в театри, ресторани, кафе, і всіх, хто чинитиме опір і не захоче давати гроші, стріляйте, мов собак, кажу вам, стріляйте, мов собак, юначе, ну, а тепер беріться до діла!
Вони підвелися і, на свій подив, побачили, що навколо них, піднісши руки, стоять навколішках відвідувачі, офіціант, хлопчик та хазяїн кафе і з німою покорою молять про милосердя.
(Із спогадів нещасливого літератора)
З домовласником Петранеком ми розпрощалися дуже просто. Він зайшов до мене в кімнату, розмовляв дуже роздратовано і нарешті сказав:
— Я з вами поквитаюсь, нахабо!
На моє «Дозвольте…» він відповів грубо й нелогічно:
— Якщо хочете перечити, заткніть пельку!
Потім розчинив двері кімнати й покликав якогось паруб’ягу із засуканими рукавами, що стояв у коридорі.
— Допоможи мені витурити цього пана!
Паруб’яга насунув мені капелюха на очі, і за мить я покотився вниз по східцях, вигукуючи: