— Дуже перепрошую, — довірливо звернувся він, пристосовуючи свою ходу до ходи незнайомця, — шийні хребці індіанців з Монте-Гермозо слугують незаперечним доказом того, що з людиною за час її розвитку відбулися значні метаморфози.
— Проте, даруйте, я вас не знаю! — накостричився незнайомий пан.
— Байдуже, — не дав себе збити з пуття Каліста. — Про доісторичну еру ми взагалі мало що знаємо, і якби не останні розкопки при будівництві гавані в Буенос-Айресі, у нас не було б жодних свідчень про поселення людини в басейні ріки Ла-Плата в третинному періоді!
— Прошу вас, пане, не займайте мене.
— Та хто ж вас займає, дорогий друже! Ви тільки уявіть собі, будьте ласкаві, дно річки Ла-Плата і поставте себе на місце щасливого відкривача — чиновника Снуара, котрий під піщаними наносами в руслі ріки раптом виявив уламки черепа, причому цілком закам’янілі. І ось ви, вважаючи, що перед вами — череп доісторичної мавпи, телефонуєте відомому аргентинському вченому Амегіно. А колега Амегіно, лише мигцем глянувши на кості, каже вам:
— Це уламок черепа доісторичної людини, а зовсім не мавпи, дорогий друже!
— Прошу вас, дайте мені спокій і йдіть своєю дорогою!
— Я охоче скористався б з вашої поради, проте палеонтологія охоплює такий колосальний обсяг знань, що впродовж п’яти хвилин я просто не в змозі викласти вам усе відоме науці про доісторичних мавп! Задовільніться принаймні запевненням, що проти Амегіно виступив небезпечний опонент на ім’я Дюбуа, котрий заявив: «Виявлений череп належить не людині, а доісторичній мавпі, і ми дамо їй наукову назву „пітекантроп“». Що ви на це скажете?
— Щоб ви відпустили хлястик мого пальта.
— Даруйте, але це аж ніяк не доводить правоту пана Дюбуа.
— Я востаннє прошу відпустити мене.
— Так само енергійно на Дюбуа ополчився науковий світ і урочисто назвав гадану доісторичну мавпу «тетрапротомо аргентінус».
— Ви відпустите мене чи ні?
— Дорогий колего, різкі нападки на Дюбуа та його однодумців завершилися переглядом і всіх інших археологічних знахідок останнього часу, а саме новим прискіпливим дослідженням верхньої і нижньої щелеп зі Спа, Манес, Крапіни і Трініла. А потім надійшли черепи з Ле Мостьє і череп викопної людини з Ла-Шапель-о-Сен.
— Ґвалт! Ґвалт!
— І всі ці черепи та щелепи, як верхні, так і нижні, подібні до черепа викопної людини з Нікошеї, що підтвердять вам і Леман, і Велькер.
— Ґвалт! Пробі! Караул!
— І ось двадцять шостого серпня тисяча дев’ятсот дев’ятого року теорії про доісторичних мавп було спростовано завдяки знахідці Гаузера, що виявив рештки доісторичної людини на Гібралтарі.
— Ґва-а-а-алт!
— Усі ці черепи — на Яві, в Південній Америці, в Німеччині і в Хорватії — мають ідентичну форму. Про доісторичну мавпу вчені мужі просто забули, її місце в суперечках посіло плем’я з долини Неандер.
Із провулку вибіг поліційний патруль.
— У чому річ, панове?
— Цей пан причепився до мене, і я вас дуже прошу, накажіть йому йти своєю дорогою.
— Я до нього причепився?! Та я ж пояснюю йому теорію неандертальського відкриття!
Незнайомець скористався коротким діалогом палеонтолога з поліцаями і чкурнув у бокову вулицю.
Засмучений професор залишився сам на сам із патрулем.
— Людина не була створена, а виникла внаслідок еволюції, — повчально повідомив він поліцаям. — Ви тільки уявіть собі радість, яка охопила весь освічений світ, коли Гекель виявив рештки людини, котрій дав назву «гомо ступідус», що по-чеськи означає «людина примітивна», а попросту дурень, панове.
Поліцаї переглянулись, і старший із них сказав:
— Іменем закону, ідіть за нами!
— З дорогою душею, сказане мною вам підтвердять найповажніші спеціалісти Ройєр, Уоррен, Пальдіг, Сержі, Амегіно, Швальбе, Кінг та інші. Ось, скажіть, будь ласка, наприклад, чому, коли вас кинути у воду, ви несамохіть робите руками рухи, ніби видираєтесь угору по жердині? Чому? Саме тому, що ваші предки лазили по деревах!
— Вам хочеться скинути нас у воду? — презирливо промовив молодший із поліцаїв. — Та ви ж ледве тримаєтеся на ногах.
— Запам’ятайте, панове, відтоді, як людина лазила рачки, минуло сто тисяч років, і логічно, що вона ще не звикла твердо триматися на двох ногах.
У поліцейській дільниці учений муж знову заговорив про доісторичну мавпу, і ображений вахмістр, не допетравши суті, зметикував, що нібито йдеться про нього, розпорядився запроторити палеонтолога в одиночку.
Уранці його відпустили. Вірогідно, йому доведеться постати перед судом присяжних за образу посадових осіб під час виконання обов’язків, оскільки в протоколі, складеному тієї новорічної ночі у дільниці, записано, що затриманий прагнув довести, нібито оберігачі порядку якимось чином перетворилися з мавп на «гомо ступідус» і потім уже на — «гомо сапієнс»[1], ну а в поліції на кожну з цих образ є відповідна стаття.