— Опублікуйте оце, — рішуче сказала пані Єдлічкова й додала солодким голосом: — А то я вам очі повидряпую.
Отак я з «Незалежності» потрапив на Градчани, до притулку для сліпих.
Пан Гаррах і пан Гавелка були замішані у вельми цікавих фінансових оборудках у Словаччині, котрі їм ніколи не вдавалися, незважаючи на те, що були не надто реальні. Справа в тім, що, як відомо, у Словаччині вдаються лише нереальні оборудки. Так, наприклад, зазнав краху банк Гарраха і Гавелки. Ці пани також із великими труднощами уникли судового розслідування, коли намагалися переконати одного заможного американця, хворого на прогресуючий параліч, що в долині Вага недалеко від Бецкова ними виявлені величезні джерела чистого бензину та лігроїну.
Вони трохи не вплутали в цю справу міністерство торгівлі, котре вже починало виявляти до неї інтерес, а в парламентських колах почали подейкувати, що Бецков разом із бензином і лігроїном буде продано якійсь англо-французькій фірмі.
Потім пани Гаррах і Гавелка хотіли будувати канатну дорогу на Кривань і ледве не отримали концесію, як раптом міністерство національної оборони зробило висновок, що така дорога недопустима зі стратегічних міркувань.
Від цього вельми сумнівного починання постраждав лише один ентузіаст, що зареєструвався як перший акціонер, але й той подав на свою частку фальшивий вексель.
Так само провалився і задум цих панів вигідно продати маленьку земельну ділянку, куплену ними біля Банської Бистиці одному англійцеві, котрий рискав по Словаччині з надією розбагатіти. Вони наплели йому, що відкрили величезні поклади аметистів, топазів і так званих мормороських алмазів. На цьому вони страшно прогоріли, оскільки на одну друзу аметистів, два топази та пригоршню мормороського кришталю вони витратили купу грошей. Тим часом англієць, не задовольнившись тим, що найнятий панами підприємцями циган все це справді викопав, і бажаючи перевірити ще раз, найняв половину жителів циганського села й розкопав усю ділянку так, ніби там лютувало стадо диких кабанів.
Пан Гаррах і пан Гавелка, проводжаючи англійця на вокзал, запевняли його, що треба копати на глибині сорока метрів. Адже те, що виявилося нагорі, було всього лише першим викидом, і позаяк стільки було у верхньому шарі, то що ж тоді на глибині?
Англієць нічого не відповів, сів у потяг, а коли той уже мав відійти, підкликав підприємців до вагонного вікна і, також не висловивши жодного слова, розбив обом носи.
Тоді пани Гаррах і Гавелка кинулись в іншу галузь, на цей раз менш небезпечну. Вони почали випускати в Братиславі пігулки від алкоголізму, виготовлені з хлібного м’якуша із підмішаним ментолом. Рекомендований спосіб уживання був дуже простий і ґрунтувався на психологічному впливі. Початок, так звану передмову, вони запозичили з брошури якогось професора Батьки, переклали його на словацьку й додали від себе таке настановлення:
«Як тільки тобі захочеться випити спиртного, проковтни одну за одною три пігулки і тричі прочитай „Отче наш“ і „Господи помилуй“».
Враховуючи виховний момент починання, вони дістали навіть підтримку держави, проте й тут їх, як на зло, переслідували нещастя.