— Треба дати їй наперед на обіди й вечері, — сказав пан Гаррах, — щоб вона не спурхнула раніше, ніж їй це набридне.
— Видання однієї повісті цієї ідіотки обсягом у шістдесят чотири сторінки буде нам коштувати приблизно чотири тисячі крон, і якщо за цей час вона проїсть навіть тисячу, все одно нам залишиться ще сто сорок п’ять тисяч крон її внеску, — сказав Гавелка з добродушною усмішкою.
Потім почав серйозно міркувати пан Гаррах:
— Ми скажемо їй, що книга не пішла, що у нас великі збитки, що вона нас розорила, і спровадимо її додому в Чехію, щоб там вона спробувала написати що-небудь краще й популярніше.
— Я гадаю, що письменників і внесків буде більше, — зауважив пан Гавелка. — Адже було недавно оголошення в газеті: «Дам десять тисяч чехословацьких крон тому, хто надрукує мої вірші». Проте, судячи по всьому, ці неосвічені голодранці розраховують тільки на гонорар.
— Коли ми їх виженемо, — із хвацькою діловитістю розмірковував пан Гаррах, — треба буде придумати щось новеньке. Словаччина — це ж нова Америка, тільки трохи дурніша. Можна влаштувати тут місце для паломників зі святою водою та фабрику для виробництва святих мощей. А нині, коли нам удалося окрутити цю пошарпану панну, можна трохи й відпочити.
Проте панна Анна не вписалася в плани видавців, а їхні останні зауваження про неї не враховували суворих реалій. Для наших компаньйонів настали страшні часи, бо Анна Брумлікова заповзялася вголос прочитувати їм усі свої романи. Одного разу вони, щоб уникнути цього катування, навіть зачинили її в кабінеті, але письменниця вибила двері й догнала їх у кав’ярні, де, ніби нічого й не сталося, знову взялася розвивати перед ними теми своїх нових народних романів. Їм ніде не вдавалося сховатися, вона знаходила їх повсюди — чи то в найбруднішому трактирі в дунайському порту, чи то у найвишуканішому ресторані. Дрібнички, які вона їм читала, були надзвичайно трагічні, зворушливі, і зло в них завжди каралося за заслугами.
Один слюсар із ремонту машин, який украв у свого господаря велосипед, щоб можна було його використати як заставу під час гри в карти, украй цинічно баляндрасив про свій «подвиг» на квартирі коханки, як раптом перекинув на себе каструлю з окропом і смертельно ошпарився.
Барон, спокусник викладачки технікуму, що пообіцяв їй одружитися, під час прощальної розмови на її квартирі, диявольськи реготав над сльозами спокушеної жертви, але підсковзнувся на порозі, грудьми впав на робочий столик з незакінченим рукоділлям, і в’язальний крючок протнув йому серце.
Син, який хотів виманити в матері, вдови-пралі, останні зекономлені гроші і який під час сварки вдарив матінку, невдовзі, коли виходив із дому, був розчавлений вантажівкою.
Приборкувач хижаків, зальоти якого перша балерина цирку рішуче відкинула, зі злочинним задумом заманив її в клітку з білими ведмедями, але сам потрапив їм на зуби; причому бідолашна балерина стояла на колінах серед білих ведмедів над недоїденими рештками віроломного залицяльника і з її вуст чулася молитва, що зливалася з ревищем хижаків.
Пан Гаррах і пан Гавелка під час голосного читання вже не плакали, вони репетували на всю горлянку. Потім у них пішла піна з рота, і вони тільки скавчали.
Щоб уникнути знущання, тепер вони проводили всі дні на Дунаї, катаючись у найнятому човні. І почувалися в безпеці до того самого моменту, поки не помітили, що до них, розсікаючи воду потужними гребками, в синьому купальнику наближається панна Брумлікова; в зубах, як собака, що несе господареві палку, вона тримала знайомий їм зошит у чорній коленкоровій палітурці з червоною крайкою.
Фірма «Гаррах і Гавелка» почала відчайдушно гребти щонайдалі, проте панна Анна теж додала швидкості й невідворотно їх наздоганяла.
Коли вона почала перелазити в човен, пан Гаррах підвівся, перехрестився і гепнув її веслом по голові.
Вона випустила з рота зошит зі своїми сюжетами, і він поплив рівною поверхнею Дунаю на південь, де й потонув остаточно.
Але провидіння не примусило себе довго чекати. На Дунаї якраз випробовували новий гідроплан. Він пролітав прямо над човном фірми «Гаррах і Гавелка».
Пропелер зніс голови обом компаньйонам.
Так закінчила своє існування фірма «Гаррах і Гавелка».
Оскільки я вже не раз, оповідаючи історію партії поміркованого прогресу в межах законності, згадував свою особу, то відчуваю, що треба відкинути недоречну скромність і безсторонньо, як годиться, покритикувати самого себе перед усією широкою громадськістю.