— І такий пройдисвіт насмілюється прийти між порядних людей. Мабуть, пройдисвіт, коли про нього весь час пишуть у газетах!
Зовсім занепавши духом, я схилилась над своїм тілом — від нього вже тхнуло. Я сумно дивилася на своє високе чоло, на симпатичний ніс, і мені стало дуже гірко, що в некролозі писали тільки про мої руки.
Сльози виступили в мене на очах, і мені довелося витерти носа саваном. Мені було прикро до сліз — чому ніхто не хоче повірити, що моє тіло вбили матроси?! І я вигукнула:
— Боже, кожен після смерті має спокій, тільки я — ні! А він був такий порядний чоловік, цей пан Гашек! Ми так добре розуміли одне одного і так дружно жили!
Досхочу наплакавшись, я взяла своє тричі вбите тіло на плечі й пішла з ним по світу.
На розі першої ж вулиці мені впав у вічі наказ про арешт. Коли я його прочитала, то зрозуміла, що йдеться про мене і про те, що я несу на плечах. Тому я склала свої останки під наказом про арешт, сама сіла навпроти під грушкою і чекала, поки мене хтось остаточно пошле на той світ. Невдовзі мене справді розстріляли й повісили як зрадника. Але цього разу я мала офіційний документ (уже чесько-німецький, а не німецько-чеський), і мене, нарешті, впустили в браму вічності.
Там, за брамою, мені вчинили допит:
— Ким ти була за життя?
Я почервоніла, опустила голову й сказала:
— У тридцять п’ять років я вже мала за собою вісімнадцять років старанної, плідної роботи. До 1914 я заповнювала своїми сатирами, гуморесками й оповіданнями всі чеські журнали. У мене було багато читачів. Бувало, що я заповнювала цілі номери гумористичних журналів, підписуючись різними псевдонімами, але мої читачі, однак, здебільшого мене впізнавали. Тому я наївно думала, що я — письменник.
— До чого тут такі довгі пояснення! Ким ти була насправді?
Я зніяковіла. Потім намацала в кишені некролог і збентежено видушила з себе:
— Вибачте, п’яницею з пухкими руками.
— Звідки родом?
— Мидловари, район Глубока.
— Коли народилась?
— У тисяча вісімсот вісімдесят третьому.
І тут мене поглинуло море вічності.
ПРИМІТКИ
ВІД РЕДАКТОРА
Книжка видатного чеського гумориста й сатирика Ярослава Гашека (1883–1923), яку пропонуємо нинішньому українському читачеві, є унікальною з-поміж численних дотеперішніх видань, котрі побачили світ упродовж майже століття, відколи на наших теренах появилась у Києві власноручно підготовлена до друку автором, який мешкав на вулиці Володимирській, повість про пригоди свого невгамовного вояка Швейка.
Московські радянські видавці в передмовах до багатотомників Я. Гашека пишалися, що загальні наклади видань його творів сягають майже десяти мільйонів примірників на вісімнадцяти мовах братніх народів СРСР. (Залишимо в дужках неприємне для них запитання, чи так само тріумфально виходили книжки Гашека мовами кримсько-татарського, чеченського, інгуського, литовського, латвійського, естонського й інших «братніх» народів у степах Казахстану, на Печорі й Колимі, в сибірській тайзі, куди їх регулярно й масово запроторювали?) Отже, не все так просто й урочисто було з популяризацією світової сатирично-гумористичної класики, хоча, звичайно, колишні мільйонні наклади не можуть не вразити свідомості нинішнього обивателя, котрий, либонь, і не здогадується, що тепер ось цю тисячу примірників Гашека українською мовою доводиться видавати за такими скаженими цінами на папір і поліграфію, що, зачувши про них, навіть і сам невтомний у жартах празький чарівник сміху залився б сльозами.
Проте облишимо цю феєричну тему як безнадійний закид політикам до наступних виборів, а повернімося до гумористичних перлин нещасливого в житті, але ощасливленого посмертною славою літератора, котрий, хоча ніколи й не мав власного письмового стола й навіть маленької власної квартири, але написане ним «на коліні» в гостях чи за кухлем пива у празькій забігайлівці ось уже ціле століття чарує світ.
Ця книжка відрізняється від усіх попередніх тим, що в ній уперше зібрані з достатньою повнотою найкращі зразки його малої сатирично-гумористичної прози, котру наш читач у такій «концентрації» ще жодного разу не тримав у руках. Річ у тім, що окремі київські видання Гашека були переважно вельми куцими за кількістю вміщених творів, а в єдиному солідному двотомнику, що вийшов у «Дніпрі» до 100-річчя від дня народження письменника, було не дуже доладно перемішано стільки різнорідного матеріалу (почасти й такого, що жодного стосунку до сатири та гумору не мав), що справжні шедеври веселого жанру губилися серед його численних мандрівних замальовок, нарисів чи напрочуд «безкомпромісної» публіцистики часів горезвісного «комісарування» у похідних друкарнях Червоної армії.