— Гаразд! Якого біса вам тут треба? — вигукнув нарешті Боб Леслі, звертаючись до роботарів, як до звичайних людей.
Відповіді, розуміється, не було.
Раптом задзвонив гучномовний телефон. Боб відгукнувся у мікрофон:
— Алло, хто це? Що? Томас Бірз?
— Так, це я, Томас Бірз, — почув він, а разом з ним і всі присутні, холодний голос.
— Чого вам треба? І до речі, на якого біса ви надіслали до нас ваших потвор?
— А що, хіба вони нечемно поводяться з вами? — іронічно відповів Бірз. — Вони, як мені здається, не чіпають вас.
— Киньте зайві розмови, містер Бірз. Що вам треба від нас?
— Я хотів наочно показати вам моїх роботарів. Хотів, щоб вони зробили вам візит. Ви ж тепер, кажуть, господарі становища, усі робітники перебувають під вашим впливом. Так же? — голос Бірза набув ще більш глузливого виразу. — Отже, мої залізні робітники, роботарі, теж прийшли до вас — засвідчити вам свою пошану.
Бірз голосно зареготав: так йому припав до вподоби його жарт. Але Леслі було не до сміху:
— Забирайте звідси ваших потвор під три чорти! Що це за демонстрація?
— Не демонстрація, а серйозна справа, — знов холодно відповів Бірз. — Я доводжу вам, що з цього часу я більш не жартую. Кінець усяким розмовам та ввічливим відносинам. Війна, так війна. Отже, я пропоную…
— Що? Ви насмілюєтесь пропонувати?
— Я не насмілююсь, а просто пропоную, бо сила в моїх руках. Озирніться навколо: хіба вас не оточують мої роботарі? Отже, я пропоную: ви припиняєте страйк, не пізніше, як завтра вранці. Ви оповіщаєте про припинення страйку газети. Ви відмовляєтесь від ваших вимог і згоджуєтесь на посередництво професіональної організації.
— Ніколи! — гаряче вигукнув Боб Леслі.
— Побачимо. Якщо ви не зробите цього, страйковий комітет буде розігнаний спільними силами поліції, «Бойових хрестів» і роботарів. Керівники комітету будуть заарештовані. Роботарі вкупі з полісменами займуть усі ваші приміщення, як ото зараз зробили самі роботарі. Компанія закриває всі свої крамниці. Якщо ви спробуєте хвилювати робітників і організувати будь-які виступи, — до міста введуть військо, що стоїть табором за десять кілометрів від нього. Зрозуміло? Отже, обміркуйте все це. Відповіді мені не треба, бо боротись далі можуть тільки божевільні або нерозумні діти. А я все ж таки вважаю вас за дорослих, хоч і не зовсім розумних…
Боб не витримав. Не дослухавши, він кинув трубку на апарат. Потім повернувся до товаришів:
— Розумієте? Він пропонує! Чули?
— Чули, — відповів Тім, — бо телефон говорив на всю кімнату. Ну?
— Хай розганяють, хай приходить військо, нам піддаватися не можна, — промовив суворо Майк Тізман. — Нам нема чого втрачати, крім своїх кайданів. Оповістимо всіх про наступ капіталу. Попрохаємо допомоги в робітників інших міст та провінцій.
— Але перед тим треба мати можливість вийти звідси, — немов про себе задумливо сказала Мадлена, поглядаючи на залізні постаті роботарів.
Справді, роботарі стояли все так само нерухомо. Схвильовані словами Бірза члени страйкового комітету забули про них.
Раптом блискавична думка майнула в Тіма. Він підскочив:
— Товариші, чи знаєте ви, що все це означає? Це означає поразку роботарів! Розумієте: якби вони могли добре замінити робітників коло верстатів, то Бірз не надсилав би їх сюди. Навіщо б було це робити? Виходить, він не певний у них як робітниках, значить, будемо боротися далі!
— Правильно, Тім, — відгукнувся Боб Леслі.
Тім розкрив рот, щоб сказати ще щось, але раптом спинився: він помітив, що роботарі поворушилися. Ось вони один за одним почали повертатись і виходити з дверей. Пішли, нарешті, й ті, що стояли біля вікон. Через хвилину шум важких кроків, що потроху віддалялись, зник зовсім.
— Арешт знято, — пояснив Тім. — Це Бірз, певний, що нам нічого не залишається, як згодитись на його пропозицію, відкликав їх назад. Гаразд. Отже, засідання продовжується. Я бажав би все ж таки обговорити, що робитимемо ми далі з роботарями?
Усі знов здивовано поглянули на нього: що, зрештою, хоче він сказати? Робити з роботарями?..
— Знов-таки бачу, що ви не розумієте мене. Я хочу сказати, що не можна далі байдуже ставитись до залізних потвор. Я пропоную спробувати вплинути на них. Хіба ми не можемо загітувати їх?
Боб Леслі підвівся, підійшов до Тіма і обережно постукав його зігнутим пальцем у лоб:
— Здається, ти того… трохи збожеволів. Агітувати машину? То ти просто надто перехвилювався. Ну нічого, Тім, заспокойся. Помовч трохи, випий води. Воно допомагає…
Але Тім одвів його руку.