— Я не збожеволів і не жартую, — цілком серйозно відповів він. — Я просто висловився літературно, так би мовити, образно. А пояснить вам це товаришка Мадлена.
Всі погляди зосередилися на тендітній постаті Мадлени Стренд.
— Тім досить правильно сказав, хоч і не так, щоб його можна було відразу зрозуміти, — почала Мадлена, — але я зараз поясню вам у чому справа. Ви знаєте, що роботарів рухає радіоенергія, яку вони дістають через ефір. Отже, я хочу зробити ось що…
Вона не встигла закінчити, бо до кімнати знов вбіг хлопчик і вигукнув:
— Полісмени!
За ним до кімнати увійшло чотири полісмени з сержантом. Цей останній підняв руку і спокійно вимовив:
— Ім’ям закону оголошую страйковий комітет розпущеним. Будь ласка, розходьтесь. По одному через кожну хвилину. Якщо ви спробуєте ще раз зібратись, усіх заарештуємо.
Його погляд спинився по черзі на кожному з присутніх. І затримався на єдиній жіночій постаті.
— Міс, — звернувся сержант до Мадлени Стренд, — будь ласка, виходьте першою.
Томас Бірз почав виконувати свої загрози.
11. РОБОТАРІВ ТРЕБА ПІДКОРИТИ НАШІЙ ВОЛІ
Як сталося, що Мадлена згодилась допомагати страйкарям? Як сталося, що вона прийшла на засідання страйкового комітету з Тімом?
Після пам’ятної розмови з Тімом Мадлена поїхала з ним до робітничих кварталів. Тім попрохав Мадлену самій вказати, де спинитись та куди зайти. І те, що побачила Мадлена в робітничих будинках, справило на неї надзвичайно гнітюче вражіння. Вона ніколи не думала, що боротьба робітників проти компанії Говерса призводить до таких злиднів.
Мадлена гадала, що страйк лише просто знесилив місто, що він тільки заважає спокійно працювати. Тепер вона наочно побачила, на що доводиться йти робітникам під час жорстокої боротьби проти капіталу.
Люди були без хліба. Люди із схудлими обличчями не мали ковдри, щоб укрити нею дітей. Мати тремтячими пальцями розподіляла між дітьми невеликий шматок хліба та три картоплини. Вона не їла сама, вона ховала злиденні рештки на завтра, хоч і бачила, що діти не наїлися, що вони просто голодні; вона відкладала, хоч і чула, що діти благають дати їм ще по півкартоплини.
Страйковий комітет допомагав робітникам, він видавав їм гроші, хліб тощо. Але кошти були надто обмежені, а робітників, що страйкували, було надто багато. На родину з матері, батька і трьох дітей припадало на день двадцять центів — щось із два фунти хліба.
Мадлена згадувала сухе впевнене обличчя Томаса, згадувала його жорстокі слова про залізні руки, якими він обіцяв задушити всіх непокірних. Їй здавалось, що вона бачить ті руки, що вона чує, як важко топчуть важкі ноги роботарів ці маленькі будинки з робітниками і їхніми дітьми.
Ідуть, ідуть залізні роботарі — і земля гуде під їхніми кроками! Вони ідуть суцільною шеренгою, вони не звертають убік, мов не бачать, не відчувають перешкод. Вони сунуть з заводу, вони посуваються сюди, до робітничих кварталів. Високо підносять вони свої безжалісні ноги. Люди біжать від них, люди з переляканим обличчям тікають, як мурашки. Батьки несуть на руках своїх дітей, намагаються врятувати їх, забувши про все інше.
І не бачачи, не чуючи нічого, — роботарі ідуть по парканах, по будинках. В грізному тріщанні падає, руйнується все. А роботарі йдуть, ідуть, — безжалісні, важкі, металічні потвори! І десь далеко позаду посміхається злісною, лютою, оскаженілою посмішкою сухе обличчя Томаса Бірза з люлькою в зціплених зубах…
У голові Мадлени все йшло обертом. Вона насилу опановувала себе. Відганяла всі кошмарні привиди. Вона знов бачила перед собою знедолених людей, зголоднілих, зблідлих людей.
І все ж таки робітники не поступались! Ніде Мадлена не чула розмов про припинення страйку. Батько втішав дівчинку:
— Нічого, дочко, ось скоро переможемо, тоді куплю тобі цукерок. Ти які більш любиш, білі чи червоні?
Тім майже нічого не говорив Мадлені. Він просто подеколи давав сухі довідки про те, як допомагає страйковий комітет та скільки в нього ще залишається грошей. Нарешті Мадлена не витримала:
— Досить! Я не можу більше. Почуваю, наче я зробила якийсь злочин…
Вони поверталися назад. Мадлена відкинулась на спинку автомобіля і про щось напружено думала. Як крізь сон вона чула, що Тім усе ще розповідає їй про боротьбу робітників, про допомогу страйкові, яку пощастило йому організувати через газету «Ред Стар». Раптом вона відчула, як голос Тіма знову зробився м’яким і ласкавим. Тім запитував її:
— Що ж тепер відповість мені Мадлена? Невже вона не переконалася в правдивості моїх слів?