Проте, читач напевне згодиться, що все це — особиста Тімова справа. Нас вона вже зовсім не обходить.
2. ЦЕ — МІЙ ЗАЛІЗНИЙ РАБ
Машиністки й стенографістки, секретарі й клерки, швейцари й лакеї, не ховаючи свого здивування, дивилися вслід невисокому рудоволосому молодому чоловікові, що спокійно проходив вздовж кімнат розкішного особняка великого Джонатана Говерса. Тихе, ледве чутне шепотіння тяглося вслід чоловікові, який, невимушено поклавши руки в кишені і випускаючи клуби диму з своєї цигарки, ішов з старшим секретарем.
— Репортер?..
— Та ще який!
— Робітничої газети?.. Не може бути!
— І його приймає «сам»?..
— Неймовірно!..
Так, це була надзвичайна, нечувана подія. Джонатан Говерс, один із могутніх південноамериканських промислових королів, владар велетенських машинобудівельних заводів, людина, що не може спокійно слухати взагалі про існування робітничих газет, — цього разу Джонатан Говерс люб’язно згодився прийняти репортера однієї з бойових робітничих газет, «Ред Стар», Тіма Кроунті, погодився дати йому розмову, інтерв’ю.
Це було ще вдвоє, втроє незрозуміліше, бо мати не те щоб інтерв’ю, а й просту ділову розмову з машинобудівельним королем було взагалі майже неможливо. Вже два роки, як Джонатан Говерс відмовився особисто приймати відвідувачів, доручивши це своїм секретарям. Велика людина не бажала витрачати свій дорогоцінний час на такі дрібні справи. Крім того, навіщо рискувати? Тепер стільки бандитів, стільки злочинців. Ніколи не можна бути певним у людині, з якою погодишся розмовляти, та ще віч-на-віч.
Джонатан Говерс не любив рискувати. Зокрема тепер, коли в його особі, як у фокусі, сходилися сила і міць машинобудівельної промисловості цілої країни. Він відмовився навіть від того, щоб їздити щодня до своєї контори. Хіба не легше, не зручніше, щоб, навпаки, контора їздила щодня до його особняка? Хай контора з її машиністками, стенографістками, клерками й секретарями буде тут, під рукою. Маленький особняк Говерса міг іще вмістити невеличку контору з мізерним штатом у шістдесят чотири чоловіка. Щоправда, для цього треба було віддати цілих десять кімнат. Але — Говерс потісниться, він проживе як-небудь і у вісімнадцяти кімнатах, які залишилися ще йому.
Зате — як зручно, як вигідно працювати у себе дома, нікуди не виїжджаючи і не рискуючи тим, що невідома зграя бандитів зробить наскок на автомобіль, пограбує чи навіть вимагатиме викуп, захопивши короля в полон.
Одержати дозвіл на відвідування Говерса було просто неможливо. Це чудово знали по всіх чисто редакціях і навіть не вважали за доцільне пробувати. І ось — репортер робітничої, як кажуть навіть комуністичної газети, — розумієте, комуністичної!.. — вільно проходить кімнатами особняка, простуючи прямо до кабінета некоронованого короля.
Старший секретар, проводжаючи Тіма до кабінета Говерса, не міг не висловити йому свого здивування.
— Знаєте, трапилося щось надзвичайне. Говерс приймає вас.
— Нічого, за це коли-небудь я теж погоджусь прийняти Говерса, погоджуся порозмовляти з ним… Звісно, якщо його до того не повісять, — зовсім нечемно відповів Тім.
Секретар тільки розгублено поглянув на нього і машинально поправив свій блискучий проділь на мов лакованій голові: які невиховані ці репортери робітничих газет, навіть не вміють ввічливо поводитись! Але Тім уже зник за дверима кабінета.
Ось вона, кімната, до якої в сто разів трудніше дістатися, ніж до сейфів у банку. Важкий дуб та товсті килими, — ото й усе її убранство. Великий стіл, за яким сидів огрядний чоловік з сигарою в роті. Очі в чоловіка сірі, немов стальні, вони холодним поглядом пронизували Тіма наскрізь.
Чоловік дивився на Тіма похмуро, але з цікавістю. Здається, він вивчав, які справді бувають шкідливі представники ще шкідливішої робітничої преси. Проте, Тім все так само невимушено підійшов до стола і спинився, вичікуючи.
— Сідайте, прошу, — проскрипів крізь зціплені зуби Говерс (бо чоловік за столом був саме він).
Тім сів у велике шкіряне крісло і витяг блокнот.
— Чим можу стати в пригоді? — так само холодно проскрипів машинобудівельний король, пихкаючи сигарою. — Попереджаю: маю десять хвилин.
— Мені цього вистачить, — спокійно зауважив Тім. — Нас дуже цікавить справа з роботарями. Але ми не маємо ніяких відомостей про це, крім невеличкої замітки в журналі «Мануфакчурінг Ньюс». Отже…