Але всі ці заходи викликали зовсім несподівані наслідки.
Закриті комуністичні газети, частина з яких до цього виходила лише два-три рази на тиждень, почали тепер виходити регулярно щодня підпільним виданням, закликаючи вже до відвертої революційної боротьби та оголошуючи нью-гарріських робітників героями і піонерами революції.
Становище дедалі ускладнялося.
По різних містах країни спалахували робітничі страйки; закордонні газети відверто друкували великі й докладні листи від своїх власних кореспондентів про те, що революція в країні Говерса вже наблизилась і поволі набирає форм справжньої громадянської війни.
На біржі панувала паніка. Акції Говерсової компанії впали протягом трьох днів на шістдесят пунктів. Услід за ними почали падати акції інших промислових компаній та підприємств. Досить було того, щоб телеграф приніс відомості про страйк у будь-якому місті, — і акції компанії, якій належали підприємства того міста, починали невпинно падати. Багато далекоглядних обережних ділків уже переказували свої гроші за кордон, пам’ятаючи науку революції в Червоній Країні.
Джонатан Говерс, сам всесильний і могутній Джонатан Говерс, некоронований король машинобудівельної промисловості цілої країни, аж нетямився. Він добре бачив, що роботарі не тільки не дали того ефекту, якого він сподівався, а навпаки, ускладнили становище до краю. Говерс, можливо, згодився б навіть забрати роботарів від верстатів і кинути всяку думку про них, про їх дальше використання. Але це означало б цілком здатися і прийняти всі умови робітників — страйкарів.
На таке він іти вперто не хотів.
Але роботарі завдавали йому дедалі більше втрат. Адже ні він, ні Томас Бірз ніколи не вважали за доцільне рішуче заміняти живих робітників роботарями. Залізні ж люди коштували самі по собі надто дорого, та й потребували надто багато дорогої енергії. Говерс, як і Бірз, сподівався лише, що роботарі морально вплинуть на страйк і примусять робітництво поступитися.
Такого не сталося, — але повертати назад тепер також не можна було, бо справа зайшла надто далеко. Якби Говерс з його компанією визнав свою поразку і примушений був згодитися на всі вимоги переможців-страйкарів, — на такі ж поступки примушені були б відразу піти і всі підприємці цілої країни, що в своїх вчинках і боротьбі з страйками та з робітниками лише покірливо наслідували приклад лідера наступу капіталу проти робітників — все ще всесильного Джонатана Говерса.
Таким чином Говерсовій компанії доводилося, не зважаючи на втрати, тримати і далі роботарів коло верстатів, вдаючи, ніби це дуже корисно, і в той же час енергійно розгортати дальшу боротьбу проти страйку.
Але як боротися проти ворога, якого не можна розбити остаточно? Страйковий комітет розігнано, більшість його членів заарештовано. Проте, комітет все ж таки існує і далі, хоч у ньому працює тепер більшість інших, нових людей. Страйк не припиняється. Заарештувати цих нових працівників, — знайдуться знов інші. І знов страйк не скінчиться…
Томас Бірз дістав від компанії необмежені повноваження. Крім того, він мав категоричну обіцянку губернатора допомагати компанії всіма способами, — від поліції до військової сили включно. І все ж таки Томас Бірз не знав, що йому робити далі.
Найпростішим, здавалося, було б ввести до міста військо, яке стояло за десять кілометрів від Нью-Гарріса. Але на другий день після такого заходу газети цілого світу вразили б читачів всієї земної кулі сенсацією про виникнення відкритої громадянської війни в країні Говерса. Ні, поки що військо вводити не можна було, цей захід треба було зберігати на випадок конечної, остаточної потреби.
Кабінет Томаса Бірза на заводі перетворився на центральний штаб боротьби проти страйку. Бірз забув про роботарів, доручивши доглядати їх своїм помічникам; він забув про свій інженерський диплом, про те, що він — винахідник і конструктор. Говерс вимагав від нього віддати всі сили виключно на боротьбу проти страйку — і помалу, день за днем Бірз звикав до своєї нової діяльності керівника загальної боротьби проти робітників.
На заводі та біля нього чергували міцні загони полісменів, бо можна було побоюватись відкритих виступів робітників. Бірз, заглибившись у гору паперів, донесень, доповідей та рапортів, безпорадно стискував собі пальцями виски.
— Заарештовано вже вісімнадцять чоловік найактивніших діячів страйку, не рахуючи вже всякої дрібноти, що сидить у в’язниці. Але головні — Боб Леслі та той скажений Тім Кроунті — втекли. Безумовно, Мадлена Стренд… ця зрадниця, ця… — Бірз не знаходив слів, — безумовно, вона знає, де перебувають її нові приятелі. Вони-бо напевно підтримують зв’язок з нею. Проте, не можу ж я заарештувати її… не можу!..