Він майже вигукнув цю останню фразу голосом, що ледве не зірвався у фальцет. Довго стримувана лють прорвалася в цьому вигуку. Бірз знов механічно відзначив і це, подумавши: «Твоя спокійність така ж штучна, як і моя. Цікаво, що саме непокоїть цю прилизану від блискучих краг до лакованого проділя на голові людину»?..
Задзвонив телефон. Бірз рвучко взяв трубку.
— Слухаю. Так. Де? На заводі? Яке нахабство! Негайно приставте його до мене. Так. Негайно!
Він гнівно поклав трубку.
— У цеху спіймали якогось хлопця, що, безумовно, мав намір пошкодити роботарям. Це не робітник, це якась невідома людина, очевидно, підіслана цим самим страйковим комітетом. Зараз цього хлопця приведуть сюди. Яке зухвальство!
Гордон Блек співчутливо похитав головою: дійсно зухвальство! Вони вже насмілюються переходити до відвертих злочинів!
— Вже навіть з цього витікає конечна потреба, містер Бірз, заарештувати ватажків, про яких ми говорили, — м’яко, але наполегливо зауважив Блек.
Двері розчинилися. Два полісмени привели злочинця. То був невисокий чорнявий хлопець у синьому спецодязі, — такому, як носили доглядачі роботарів та вбиральники заводів. Він тримав себе цілком спокійно, з цікавістю оглядався в усі боки, немов бажаючи добре запам’ятати все побачення. Лише полісменів він просто не помічав, його погляд проходив мимо них.
Це було ще дивніше, бо кожен з полісменів цупко тримав його рукою за плече. Лише підійшовши до стола Бірза, полісмени відпустили хлопця і відступили на крок назад.
Хлопець переступив з ноги на ногу, подивився на Бірза, Блека, з цікавістю оглянув рогатий хрест свастики на рукаві Блека і сховав усмішку, невимушено витираючи ніс лівим рукавом своєї куртки.
— Хто ти такий? — звернувсь до нього Бірз.
— Джім Кемп, якщо це що-небудь вам пояснить.
Цей хлопець зовсім не думав ніяковіти.
— Що ти робив у цеху?
— Прийшов подивитися на залізних потвор. Нічого, досить огидні. І хто їх тільки вигадав!..
Ясно, хлопець тримав себе неввічливо. Самий його тон був уже знущанням з тих, хто допитував Кемпа. У Бірза гнівно зійшлися брови на переніссі.
— Обшукайте його! — наказав він.
Полісмени знов виступили вперед і швидкими досвідченими рухами обшукали хлопця, не залишивши необмацаною жодної складки його одягу. Але вони не знайшли нічого, крім невеличкого аркушика паперу, тонесенького цигаркового паперу, на якому було щось надруковано нечіткими, розпливчастими літерами. То була прокламація страйкового комітету:
«Тримайтесь міцніше, товариші! — говорилося в ній. — Страйк мусить перемогти. Частину членів комітету заарештовано, але комітет не припиняє своєї роботи. Адже кожен свідомий робітник добре знає, що арешт будь-кого з революціонерів не може завадити загальній справі, її розгортанню та перемозі. На зміну кожному заарештованому приходять десятки нових свіжих, бадьорих бійців, сповнених волею до боротьби, до рішучої перемоги. Арешти лише підносять настрій справжніх революціонерів. Усі намагання компанії Джонатана Говерса та її цепового собаки Бірза зірвати страйк і придушити робітничий революційний рух — засуджені на невдачу. Ніякі роботарі не допоможуть Говерсам та Бірзам перемогти нас. Бо нам на допомогу йде все робітництво. По всіх містах і провінціях спалахують страйки солідарності. Наближаються вирішальні бої справжньої громадянської війни, яка несе з собою визволення робітників. Міцніше, товариші, ми переможемо капітал, як перемогли його героїчні Червоні Країни!..»
Підпис був: «Страйковий комітет».
Очевидно, прокламацію читали не один раз, розгортаючи й складаючи. Тоненький папір на згинах зовсім протерся і ледве тримався; від необережного руху вся прокламація могла розпастися на окремі чотирикутники.
Бірз, прочитавши прокламацію, передав її Блекові. І передаючи, він помітив, що в нього знов тремтять пальці лівої руки. Це вже ставало загрозливим явищем. «Насамперед спокій, насамперед міцно тримати себе в руках», — зауважив сам собі Бірз, але не стримав розлютованого погляду, яким дивився на хлопця. Голос його ставав хрипкіший.
— Де ти взяв це? — повільно розділяючи слова, запитав Бірз у Джона Кемпа.
Той переступив з ноги на ногу, зневажливо хмикнув носом і майже глузливо відповів:
— З літаків у місті розкидали, я й підібрав…
Швидким помахом руки Гордон Блек спинив Бірза, що підстрибнув з крісла, немов хотів метнутися до хлопця.
— Киньте, не варто, — спокійно сказав він, — не брудніть рук, мої агенти зуміють краще допитати його. Але ми робитимемо це не тут, а в спеціально призначеному для цього місці. Заберіть його! — наказав він.