Полісмени повели хлопця, що, усміхаючись, поглянув на Бірза і так само глузливо додав:
— І все ж таки вони підводять руки!
Бірз незрозуміло поглянув на Блека.
— Що то він сказав?
Гордон Блек знизав плечима:
— Не знаю. Поки що це здається мені просто дурницею. Але, будьте певні, ми дізнаємося в нього про все, і про цю фразу зокрема. Мушу вас завірити, третій ступінь допиту — це не абищо. Між іншим, як ви мали змогу щойно пересвідчитися, Боб Леслі та Тім Кроунті провадять і далі свою роботу. Тепер сподіваюсь, ви згодитесь, що їх обох треба взяти якнайшвидше. Ага?
— Я ніколи і не заперечував цієї потреби. Я був лише проти того, щоб шукати їх тими шляхами, про які говорили ви. Якби знайшовся інший шлях, я тільки вітав би його.
Гордон Блек знов звернув, здавалося, всю увагу на свої блискучі відшліфовані нігті, старанно розглядаючи, чи немає на них якоїсь плямки. Але це не заважало йому спокійно говорити:
— Можемо спробувати інший шлях, якщо перший вас не задовольняє, — в голосі його почулася ледве помітна іронія. — Скажімо, ми сьогодні ж випустимо на волю Майка Тізмана.
— Не розумію. Ви ж самі сказали мені, що із золотом нічого не вийде, бо це занадто вперта людина, той Майк Тізман.
Бірз, не ховаючи здивування, чекав на відповідь. Блек неуважно чистив нігті. Крізь зуби, не дивлячись на Бірза, він процідив:
— Я нічого не говорив вам зараз про золото. Ми візьмемо, заарештуємо за його допомогою обох і без золота. Він виконуватиме у нас почесну роль собаки-шукача. Він знає, де Леслі і Кроунті, він приведе нас до них, якщо вийде на волю. Наша справа — тільки не заважати йому розшукати обох і не загубити під час цього його самого. Розумієте? Не заважаючи йому шукати осіб, які цікавлять нас, ми не спускатимемо його з очей.
Тільки тепер він запитливо подивився на Бірза, немов перевіряючи вражіння, зроблене його словами. Бірз похмуро відповів:
— Гаразд, буду дуже радий. Але мушу вас попередити, що агенти поліції повинні бути готові до всього. Обидва завзяті люди.
Гордон Блек нічого не відповів, він лише досить презирливо поглянув на Бірза — і той зрозумів, що зовсім нечемно було, говорячи з Блеком, новим начальником таємної поліції і керівником бойової фашистської організації, висловлювати будь-який сумнів в якостях штурмовиків «Бойових хрестів» і агентів таємної поліції. Особливо після того, як Гордон Блек довів свою поінформованість розмовою про Мадлену Стренд і ставлення до неї самого Бірза…
Рішуче, керівник фашистів був діловою і надійною людиною!.. Бірз зітхнув.
— Гаразд, побачимо, що дасть нам звільнення Майка Тізмана. Побачимо…
17. ВИ ЗААРЕШТОВАНІ, МІСТЕР КРОУНТ І!
Ніч укрила все своєю темрявою. На цвинтарі міста Нью-Гарріс, здавалося, не було жодної живої істоти. І місяць, і зірки сховалися за густими хмарами, що суцільною ковдрою обгорнули землю. Чорна темрява, мов налита чорнилом, не давала змоги побачити щось вже на відстані одного-двох кроків.
Але Мадлена Стренд ніколи не боялась темряви, тим паче тепер, коли її привели сюди досить серйозні справи. Озброєна маленьким кишеньковим електричним ліхтариком, який дозволяв їй не спотикатися об горбки могил, вона легко знайшла невеличку капличку, де було призначено побачення.
Капличка хоч і була майже в центрі цвинтаря, але стояла осторонь від могил, на одному з країв центрального майданчика.
Коло каплички не було нікого. Двері її були напіввідчинені, наче хтось щойно був тут чи гостинно відчинив двері для відвідувачів. Мадлена увійшла, спустилась східцями вниз і опинилася всередині каплички. Тут було ще холодніше, ніж зовні. Вогке повітря пронизувало людину наскрізь. Мадлена сіла на широку лаву і загорнулася щільніше у плащ. Але це не допомагало, бо крізь тонку гумовану тканину холод, здавалося, проходить ще легше.
Минуло всього дві-три хвилини, але Мадлена відчула, що вона зовсім змерзла. Лише напруженням м’язів вона стримувала тремтіння всього тіла і щелепів. Проте, зуби в неї починали цокотіти.
«А може, цьому причиною хвилювання?» — подумала Мадлена.
Звідси, зсередини каплички з її відчиненими дверима й вікнами, що не мали шибок, було чути всі звуки, які тривожно й загадково лунали на цвинтарі. Мадлена намацала свій ліхтарик, покладений на лаві, бо відчула якийсь неприємний неспокій.
Нічні птахи кричали дедалі настирливіше, вони зліталися сюди, на цвинтар, здавалося, з усіх боків. Що тягло їх саме сюди?.. Крик одного з них пролунав зовсім близько. Мадлена здригнула: як же й неприємно кричать ці істоти!