Птах прокричав майже над самою капличкою, його крик обірвався на високій ноті — і раптом Мадлена почула майже біля себе тихий голос, майже шепіт:
— Мадлено?..
— Так, це я, — відгукнулася вона радісно, озираючись: звідки доходить до неї цей голос?
Над її головою було лише невеличке ґратчасте вікно.
Пролунали легкі кроки, темряву каплички прорізав білий промінь ліхтаря. До каплички увійшов Тім. Він обдивився капличку зсередини, освітивши ліхтарем всі її кутки, і лише по тому, заспокоєний, поставив ліхтар на підлогу і підійшов до Мадлени. Він мав досить дивний вигляд: довге жіноче пальто, на голові щось подібне до хустки.
— Дивуєтесь? — весело спитав Тім. — Я й сам розумію, Мадлено, що воно виглядає досить смішно. Але інакше не можна було. Здається, за нами стежили.
Він визирнув за двері, ніби намагаючись щось побачити у густій темряві. І знов закричав якийсь птах — з докором, жалісно. Тім повернувся назад:
— Це Боб іде. Чуєте, який у нього приємний голос?
— Так це й ви кричали ніби птах? — здивувалась Мадлена. — Справді, досить поганий голос. І у вас був не кращий… Проте, мені ніколи й не здавалося, що ви могли сподіватися коли-небудь виступати в опері або давати концерти.
— Бачу, що ви в гарному настрої, — відгукнувся Тім. — Нічого не поробиш. Адже не міг я просто вийти на цвинтар і кликати вас: «Агов, Мадлено!»
Через півхвилини до каплички обережно зайшов Боб Леслі. Привітавшись з Тімом та Мадленою, він насамперед відчинив ґрати більшого вікна у задній стіні каплички.
— Краще мати маленький запасний вихід, — сказав він. — Знаєте, як по театрах, на випадок пожежі або чогось іншого… Пожежі я, звісно, не боюся тут, але ось «щось інше» може завжди трапитися… Тім, чи не варто тобі набрати людського вигляду? Товаришка Мадлена може злякатися такого страховища.
— Нічого, нічого. Мені доводилося бачити Тіма в іще кращому вигляді, — весело виговорила Мадлена, натякаючи на Тімову пов’язку, якою він закривав обличчя під час відвідування заводу.
— Якщо не помиляюсь, шановна товаришко, у вас у самої тоді був не дуже охайний вигляд? У кожному разі навряд чи хтось вирішив би тоді закохатися в вас, правда ж? — у тон їй відповів Тім. — Проте, як бачу, вам холодно? Еге, та ви тремтите від холоду!
— Я й сама не знаю, чи від нервів це, чи від холоду, — соромлячись своєї слабості, відповіла Мадлена, щільніше загортаючись у плащ.
— Е, ні-ні! Ви надто легко одягнені. Як же можна було накидувати на себе самий плащ, ідучи сюди, у цю цвіль та вологу! Ось, постривайте.
Тім дістав звідкись з ніші у стіні своє звичайне пальто та капелюх.
— Мені не холодно, вигляд мій теж не вартий уваги. Прошу, одягніться. Буде тепліше.
— Та що у вас тут, цілий склад одягу?
— А як же? Адже ця капличка служить мені за базу, — пояснив Тім, допомагаючи Мадлені одягти пальто.
— Га? Не можна пізнати! Зовсім тобі Тім! — сказав Боб Леслі, коли Мадлена одягла пальто й капелюх. — Їй-бо, не можна пізнати.
Справді, Мадлена й Тім були майже одного росту, і тепер здавалося, що на її місці сидить сам Тім у своєму пальто та капелюсі. Звісно, такому вражінню ще дуже допомагала зрадлива півтемрява, що панувала у капличці.
— Дякую, дякую, Тім, досить. Що чути нового? — спитала Мадлена.
— Дуже нового — нічого. Просто працюємо. Адже кореспондентська робота моя закінчилась: навіщо писати, коли «Ред Стар» закрито? Виходить наша «Ред Стар» тепер маленькими аркушиками, підпільно, їй не до моїх кореспонденцій. От бідолаха Бостер!..
— Хто це?
— Та мій редактор. Клопоту тепер у нього — скільки хоч, і ще трохи більше. А я перетворився на професіонального організатора страйку. Пишу прокламації, сам друкую їх, іноді навіть сам розкидаю… Іноді допомагаю Бобові розробляти плани…
— То й добре, Тім, — додав Боб Леслі. — Організатор з тебе виходить непоганий… Зокрема тоді, коли ти стримуєш себе і не вигадуєш надзвичайних пригод.
Мадлена засміялась:
— Мабуть, надалі не організовуватимете, Тім, крадіжок у Бірза?
— Ні, ні. Тепер у мене справи серйозніші, — Тім, здавалось, не хотів помічати дружньої іронії. — От, надрукував велику прокламацію, що, здається, справила непогане вражіння на читачів. Зв’язалися з центром через робітників-залізничників. Тепер у нас щодня передається туди пошта, і звідти ми щодня одержуємо інструкції. До страйкового комітету втягли кількох товаришів замість заарештованих. Чотири хлопці в нас ввесь час чергують на заводі, стежать за роботарями… Будьте певні, Мадлено, все йде гаразд. Між іншим, — Тім заговорив урочисто, ніби рапортуючи: — Дозвольте вам доповісти, товаришко Мадлено, що роботарі що не день усе старанніше підводять руки, — радісно закінчив він.