Бірз з жахом думав про те, що Мадлена перебуває тепер в руках Гордона Блека. Адже ця суха людина здатна була на все. Блек за всіма ознаками не бачив у Мадлені Стренд нічого іншого, крім звичайного ворога, хіба що одягненого в спідницю.
Але — що Гордонові Блеку з того, що Мадлена Стренд жінка? Для нього це насамперед — майже єдине джерело, з якого він може витягти відомості про місце перебування зниклих Тіма Кроунті та Боба Леслі… Томас Бірз розумів, що слова Блека про допит «третього ступеня» не були ні загрозою, ні жартом, ні перебільшенням: новий керівник таємної поліції напевно не задумався б над здійсненням своїх слів.
Вражений звісткою про арешт Мадлени, Томас Бірз навіть не задумався над цікавим фактом: Тім Кроунті, що його ретельно розшукувала поліція, перебував у котеджі Мадлени, він розмовляв звідти телефоном. Бірзові було не до того.
Він лютував і бігав по своєму кабінету, враз втративши свою рішучість і звичку до енергійної ініціативи. Нарешті, він знов схопив телефонну трубку:
— Алло! Дайте таємну поліцію! Так. Алло! Дайте мені Гордона Блека. Питає Томас Бірз. Так. Що? Зайнятий? Та ви чули хто питає?
Черговий адьютант дуже ввічливо, але цілком непохитно відповідав, що полковник Блек надто зайнятий для телефонних розмов. Він надто зайнятий навіть для містера Томаса Бірза. Полковник Гордон Блек звільниться не раніше, як через півгодини. Більше нічого не зміг добитися Бірз від адьютанта, крім ще одної фрази. І ця фраза найбільш вразила Бірза: «Полковник Блек тепер допитує заарештованих».
Хто знає, може саме тепер Гордон Блек допитує Мадлену? Томас Бірз згадав про «третій ступінь» — і зщулився, наче від холоду.
Ще через хвилину він прожогом кинувся з кабінета, накидаючи на бігу пальто.
Його автомобіль стояв, як завжди, біля дверей. Шофер куняв, загорнувшись у волохату хутряну шубу. Безумовно, він був дуже здивований з того, що містер Бірз вирішив кудись їхати під такий туман. Шофер був певний, що він прочергує без поїздки до самого ранку, до зміни: куди і навіщо можна було їхати крізь туман, рискуючи щокроку аварією?..
Проте, Бірз так рішуче кинув йому «до таємної поліції», що шофер ураз забув про сон.
— Швидше! Додайте газу! — звелів Бірз, відчувши, що автомобіль посувається повільно, мов напомацки, пробиваючи густу жовту стіну туману.
— Не можна, містер Бірз, надто великий туман.
Справді, за два-три кроки вже не було нічого видно.
Туман густішав. Вулиця була немов залита жовтою непроникливою рідиною. Автомобільні фари неспроможні були розвіяти густий туман, їх проміння безпорадно тануло за кілька кроків від автомобіля. Безперервні гудки лунали з усіх боків, змішуючись з дзвінками трамвая і вигуками прохожих. Бірз аж нетямився, але нічого не можна було зробити. Автомобіль примушений був посуватися поволі, бо інакше він міг врізатися в стовп або в якусь зустрічну машину.
Неначе для того, щоб ще більше роздратувати Бірза, автомобіль двічі примушений був навіть спинитися.
Перший раз його шлях перетяв патруль штурмовиків «Бойових хрестів». Спитавши, хто їде, та пересвідчившись, що то сам містер Томас Бірз, штурмовики, перепрошуючи, відступили. Бірз встиг лише запам’ятати широке сите обличчя начальника патруля. Спочатку це обличчя було таке суворе й пихате, ніби його хазяїн був принаймні генералом. Це тоді, коли він ще не знав, з ким розмовляє. Але взнавши, що перед ним автомобіль Бірза, штурмовик відразу зав’яв і відступав від машини, навіть не віднімаючи руки від кашкета та ввесь час кланяючись і перепрошуючи.
Другий раз шофера спинив патруль робітників-страйкарів. Ці поводилися зовсім інакше. Здавалося, що вони ледве стримували себе, бо Бірз і тут встиг помітити одну дрібницю — міцно стиснуті кулаки, якими робітники тримали замість зброї товсті палиці. Ця друга зупинка розсердила Бірза, що вибухнув брутальними лайками:
— Нахабство! Яке право ви маєте спиняти автомобіль? Геть з дороги, бо інакше скуштуєте револьвера!..
Робітники похмуро відійшли, не відповідаючи жодного слова.
Автомобіль рушив далі, все так само розрізаючи світловими ножами фар жовту густу рідину туману. Похитуючись на подушках сидіння, Бірз згадав книжку, яку йому довелось одного разу читати, книжку про революцію в Червоній Країні. Здається, там також починалось з робітничих патрулів. Але там вони не відступали перед загрозою револьвера. Навпаки, траплялося частенько, що той, хто їхав автомобілем, примушений бував покірно залишати його, не сперечаючись віддавати автомобіль людям з гвинтівками в руках і йти далі самому пішки… Бірз рішуче відігнав ці спогади й думки: поки що тут країна Говерса, а не Червона!