— Але ж ти мені раніш нічого про це не говорив, — трохи образився Тім.
— Не говорив, бо й без цього в тебе було досить клопоту. Але хіба ти й сам не розумієш, що робота серед солдатів — невід’ємна частина всієї нашої політичної роботи? Проте, ось, здається, сюди йде Дік Ольс. Прислухайся до нашої з ним розмови — вона тобі пояснить дещо.
До кімнати увійшов високий, чорнявий чоловік у військовому одязі. На петлицях його форми були значки одного з полків, які стояли табором недалеко Нью-Гарріса. Чоловік простяг руку Бобові, потім Тімові:
— Алло, хлопці, їду! Побачивсь із своїми, усе побачив, зібрав матеріали. Боб, якщо маєш щось сказати, то поспішай, мені ніколи. І без того я з учорашнього вечора у відпустці.
Боб Леслі іронічно поглянув на нього і підморгнув:
— Розмовляєш, як справжній солдат. Хто ж це тобі відпустку дав? Чи не командування?
— Звісно, командування. Тільки не військове, а революційне, товаришу голова страйкому. Між іншим, Боб, чи не здається тобі, що ти мусиш уже змінити вивіску?
— Себто?
— Який же з тебе тепер голова страйкового комітету? Ти тепер мусиш називатися головою революційного комітету.
Боб Леслі махнув рукою:
— Не в назві справа, встигнемо ще все зробити. А ти й справді, Дік, став бездоганним солдатом.
— Та знаєш, Боб, до кого пристанеш — сам таким станеш. Я за ці два тижні вже так звик до солдатського одягу, що навіть і не помічаю його.
— Бачу, бачу. Непоганого солдата ми вигадали! Ну, скажи все ж таки коротенько, як воно йдеться там серед війська?
— Усе гаразд, Боб. Той час, що уряд перечікував, не наважуючись посунути військо на Нью-Гарріс, став нам у пригоді. Роботу розгорнено. Маю вісімнадцять організаторів — добрі хлопці, що ще до мобілізації були членами комуністичної партії. Вони стоять кожен на чолі своєї десятки. Отже, маємо вплив на кожну роту кожного полку.
— Але не всюди, здається, твій вплив досягає мети. Ти розумієш, про що я кажу…
— Авжеж! Звичайно, кілька рот у сьомому полку не пустять до себе моїх хлопців та й я сам не надішлю їх туди. Бо там зібралися вершки фашизму, той полк укомплектований майже виключно з колишніх полісменів, молодих службовців та буржуазних синків. Але — ми добре пам’ятаємо про це. Ще не встигне військо підійти до міста, як ми покінчимо і думати про той полк.
Дік Ольс зробив широкий загрозливий помах рукою, наче стирав нею щось.
— Як саме?
— Він добре озброєний, цей полк, — добре озброєні і ми. Коли тих людей не можна переконати словами, — ми переконаємо ворога зброєю. Будь певен, Боб. Ми напоготові і зламаємо опір і офіцерів, і фашистських рот.
Боб поклав руку на плече Діка:
— Та я то добре знаю і тебе, і твоїх хлопців. Але чи не помічає командування вашої роботи?
— Гадаю, що підозріває. Але ми дуже законспіровані. Нас голими руками не візьмеш. А це що? — спитав Дік, беручи аркушик паперу, який подав йому Боб.
— Це ми вирішили ще трохи допомогти тобі. Буде метелик такий. Сьогодні вночі приставимо на той бік, розкидаємо, розклеїмо. Добре?
Дік Ольс проглянув написане і відповів, повертаючи аркушик назад:
— Дуже добре. Тільки дивіться, щоб не спізнились. Ну, товариші, я пішов. Бувайте!
І він зник за дверима. Боб Леслі знов звернувся до Тіма:
— Що маєш сказати? Дік Ольс, наш організатор, уже два тижні перебуває серед солдатів. Він зв’язаний з їхньою комуністичною організацією. Він встиг багато чого зробити. Ти ж чув, що він розповідав? Військо на три чверті наше, Тім!
Тім підскочив з стільця і схопив руку Боба:
— Чудесно, Боб! Я… я дуже поважаю тебе, Боб. Ти справжній вождь. Ти все знаєш, про все пам’ятаєш.
Боб дещо ніяково усміхнувся:
— Та дурниці ти кажеш. Хіба це все я сам міг би вигадати? Я ж дістаю певні вказівки від комітету партії, з центру. От там, братику, дійсно, голови. А моя справа — опрацювати та здійснити практично плани, які я дістаю від партії. Ось що… Постривай, що там робиться? Неначе хтось кричить?
Вони прислухались: дійсно, хтось голосно розповідав щось за дверима кімнати, пересипаючи своє оповідання лайками. Боб розчинив двері:
— Що таке?
Робітники, що були в сусідній кімнаті, озирнулись. Один з них похмуро відповів:
— Ось товариш Лаун прийшов з міста. Майк Тізман помер.
Тім здригнувся:
— Невже?..
— Так, помер. Його привезли до лікарні пораненого. До поліцейської лікарні. А там ще намагалися допитувати. І ось… Вчора ввечері його тіло перевезли до трупного покою. Ми дізналися уже від сторожів. Помер старий!..