Далі в кореспонденції ішли ще брутальніші лайки на адресу комуністів та страйкового комітету. Але про роботарів не було жодного слова. Може, «Дейлі Телеграф» ще не встигла пронюхати про них?..
Тім поклав газету і пробурмотів:
— Як же, отак одразу ліквідувати страйк, розігнати патрулі, заарештувати комуністів? Може і Боба Леслі так само? Е, ні, у нас у Нью-Гаррісі це зробити не так то легко!..
— Пробачте, ви щось сказали? — несподівано почув Тім чийсь увічливий голос.
Він підвів голову.
Проти нього на другому дивані сидів чоловік у капелюсі. Він пихкав пахучим димом з люльки і уважно дивився просто в очі Тімові.
— Ви щось сказали? — повторив чоловік.
І раптом очі його розширилися наче від здивування. Одночасно підскочив і Тім.
— Слухайте, чорт вас бери, це ж ви!.. Ти… Томас?
— Так, це я. А звідки взявсь ти, Тім?
— От несподіванка, — мов не чув його Тім. — Зустрілись у поїзді? Скільки років не бачились — і отак…
Чоловік з люлькою в роті, здавалося, був дуже вражений несподіваною зустріччю. Він навіть забув пахкати люлькою, він здивовано похитував головою.
— Куди ж ти їдеш?
— До Нью-Гарріса. А ти?
— І я туди ж. Чого ти туди їдеш?
— У справах своєї газети. Знаєш, там великий страйк.
— І я майже в тій самій справі. Тільки я з другого боку.
Тім недовірливо подивився на співрозмовника: що значить «з другого боку»?
— Що ти хочеш сказати? З якого другого? Хіба ти знаєш, з якого саме боку я?
Співрозмовник Тіма трохи зніяковів. Проте, він хутко викрутився.
— Бач, я чув, як ти говорив оце сам з собою про нью-гарріські справи. Отже, я зрозумів, що ти прихильник страйку. Ну, а я навпаки — проти страйку.
— Себто?
— Та ти не дивись на мене такими ворожими очима, Тім. Хіба різниця в політичних поглядах заважає людям бути старими друзями? Га?
— Різно трапляється, — стримано відповів Тім.
— Я працюю інженером у компанії Говерса, — продовжував Томас. — Моя спеціальність, як це тобі відомо здавна, радіотехніка. Тільки я спеціалізувався на скерованому пересиланні радіохвиль, на пересиланні енергії. Отже, дечого досяг. Маю деякі… хм… ну, деякі успіхи. Сподіваюся, що тобі сподобається галузь моєї роботи, — значуще додав він. — А ти що поробляєш?
— Я ж казав: працюю в газеті, «Ред Стар» зветься.
Співрозмовник Тіма покрутив носом.
— Одверто кажучи, не люблю я цієї газети.
— Бо продався капіталістам, — відрубав Тім.
— Бачу, що ти такий же палкий, як і раніш, коли ми з тобою вчилися в коледжі, — тихомирно і лагідно відповів Томас.
— Так, я не змінився. А ти, Томас Бірз, дуже змінився. Значить, ти проти страйку? Може, боротися проти нього їдеш?
— Може й так. Але проста моя мета — побачитись із Мадленою Стренд. Ти зустрічаєшся з нею?
Тім відчув, як червоніє його обличчя. Щоб сховати ніяковість, він схиливсь, ніби намагаючись підняти газету, що впала на підлогу. Звідти, знизу, він пробурмотів:
— Так… Іноді…
— Що ж, і вона теж така… хм, червона? — немов не помічаючи поведінки Тіма, вів далі Бірз.
— Ні…
Бірз посміхнувся.
— Авжеж, ні. Я теж так гадаю. Бо останнього разу, коли ми з нею бачились, вона висловлювалась, як не дуже палка прихильниця страйку. Що ж, це зрозуміло: вона тверезо дивиться на речі.
Він пихнув люлькою і сухо додав:
— Інженер знає, яка то завжди буває дурниця, коли робітники беруться не до своїх справ.
— Себто? — запитливо поглянув на нього Тім.
— Їхнє діло — працювати. А керувати підприємством і взагалі життям — упораємося і ми самі! — холодно відповів Бірз.
Тім змовчав. Він добре бачив, що з цієї розмови нічого путнього не вийде. Не було вже радості від зустрічі з старим товаришем по коледжу. Навпаки, йому було навіть неприємно, що Бірз так само їде до Мадлени.