Якщо вона розповість Бірзові про плани Галерана, про її радіопереговори, про роботу Боба Леслі і Тіма Кроунті — вона зірве виступ робітників, вона допоможе Бірзові задушити страйкарів. Ні, такого вона не зробить! Не для того вона мовчала навіть на допиті у Гордона Блека, щоб розповісти все Бірзові! Мадлена підвела голову і рішуче сказала:
— Цього ви не діждетесь! Можете гадати, що я нічого не знаю. В усякому разі від мене ви нічого не почуєте.
Після короткої напруженої паузи лютий голос Томаса Бірза пролунав у кімнаті, як хрипке ричання:
— Це і все, для чого ви викликали мене телефоном? Все, для чого турбували мене?
Де подівся м’який упевнений голос закоханого Бірза, який колись розмовляв з Мадленою, залицяючись до неї, пропонуючи їй все, що мав інженер — і себе самого разом?.. Тепер це був голос лютого ворога, завжди готового скористуватися з кожної помилки супротивника, щоб розбити його. Він розлютовано придивлявся до блідого змученого обличчя, немов шукаючи в ньому слабке місце. І бачивши, що Мадлена трошки похитнулась, мов втративши рівновагу, він, не міняючи грізного тону, запитав:
— Може, вам тут не до вподоби? Може, ви не задоволені з кімнати або обставин, в яких мені доводиться тримати вас? Та я мушу вам сказати, що більше у мене немає нічого підходящого для такої почесної гості, як ви. Можу лише на ваше бажання повернути вас назад до таємної поліції. Полковник Гордон Блек, безумовно, буде дуже радий дістати знову можливість приємно розмовляти з вами!
Мадлена здригнулась. Безсердечна людина! Він намагається вплинути на неї нагадуванням про те, що звільнив її з рук фашистів. Але — хіба допомогло це їй? Правда, їй не припалюють тут тіла електричними дротами, але їй мучать тут душу. Що гірше, що болючіше — про це можна було сперечатися.
І раптом вона зрозуміла, що далі говорити немає рації.
Цей Томас Бірз, що був тут, розлютований господар роботарів, який дедалі більш втрачав свою владу і міць, — дуже мало чим відрізнявся від одвертого фашиста, полковника Гордона Блека, від кожного запеклого ворога, від першого-ліпшого штурмовика з тупим обличчям двоногої тварини…
Не відповідаючи більше ані слова, вона мовчки повернулась і попростувала з кабінета. Але двері назустріч їй широко розчинилися, і до кабінета вбіг оторопілий секретар. Він голосно заявив:
— Містер Бірз, приїхав сам містер Говерс! Він іде сюди!
Бірз поглянув на нього, як на божевільного. Говерс тут? Як він міг проїхати? Адже завод обложений!.. Проте, він не встиг вимовити жодного слова: відштовхуючи секретаря і Мадлену, що стояла коло дверей, до кабінета вбіг Джонатан Говерс.
Його капелюх був зсунутий назад, його кремезна постать тремтіла, він хапався руками за стіл, за стільці, нервово переставляючи їх з місця на місце; він витирав хусткою лоб і важко дихав. Його очі вп’ялися в Бірза. Мовчанка панувала в кабінеті. Нарешті, всевладний Говерс заговорив. Проте, це — неправильний вислів. Він закричав, він заплювався, він забелькотів, плутаючи слова, які перебивали одне одне:
— Що твориться тут? Чому ви не попередили мене, що тут одверте повстання? Революція! Завод обложено. Вулицями посуваються озброєні революціонери… З гвинтівками… з кулеметами… Червоні прапори… Де військо, я вас питаю, де військо? Де штурмові загони? Де той Гордон Блек, нарешті? І ті «Бойові хрести», — хіба мало вони коштували мені, ці загони? Чи вони здатні лише вимагати гроші, а коли треба щось зробити, то їх немає?..
Він кричав, він не давав нікому відповісти, він бігав по кімнаті:
— Гине все! Я не зможу звідси вибратись… Я не знаю, як пощастило мені дістатися до заводу. Мене ж спинили ті бунтівники… Ледве не розшматували. У них якийсь божевільний начальник з закривавленою рукою. Він пізнав мене… Ні, не він, а той рудий репортер із скаженої комуністичної газети. І вони пропустили мене. Нічого не розумію. Рудий репортер їхав зі мною. Він охороняв мене від нападу, аж доки передав полісменам… Що то робиться?..
Нарешті, він безсило впав на диван і почав обтирати хусткою спітніле обличчя й голий череп.
— Вони вас відпустили? — здивовано перепитав Бірз. — Спіймали і… І відпустили?..
— Так, я ж сказав вам! Якого чорта перепитуєте? — закричав роздратовано Говерс.
Секретар обережно вийшов з кімнати, почувши, як лютує всемогутній Джонатан Говерс та лає того Томаса Бірза, який ще кілька хвилин тому був тут за повновладного господаря. Тут тільки Говерс помітив Мадлену.
— А це ще хто? — звернувся він до Бірза.
Той поглянув на Мадлену. Очі її сяяли, вона радісно сміялась, забувши про всі свої страждання. Перемога! Робітники виступили, вони наступають!