Стюардеса зайшла в салон бізнес-класу і вибачилася, повідомивши причину затримки відльоту: один пасажир не з’явився на борт літака, і вони поспіхом намагаються ідентифікувати його багаж і вилучити його.
«Так, це напевно затягнеться на годину, — подумав він. — Зараз служба безпеки таким не легковажить».
Він попросив у стюардеси води, випив її маленькими ковточками і спробував заспокоїтися й заснути.
Щойно він поринув у солодку дрімоту, як відчув якийсь рух у носовій частині літака і зрозумів, що це нарешті знайшовся злощасний пасажир, через якого страждає сотня інших, а також екіпаж, диспетчери і купа обслуги аеропорту.
Отже, вони нарешті вилетять.
Йому дуже не хотілося розплющувати очі й переривати солодку дрімоту. Однак цікавість перемогла: і хто ж цей дебіл, що заблукув в аеропорту і спізнився на рейс?
Коли Франсуа побачив «цього дебіла», він ніскільки не здивувався: ним виявилася його сусідка по терасі.
Вона
Христя гупнулася на сидіння біля Кім Ір Сена, який від переляку втиснув голову в плечі, і відразу замовила собі подвійну порцію віскі з льодом.
Стрес за стресом. Коли нарешті закінчиться цей тиждень?
Почався він з того, що її застукав «на гарячому» десяток східних расистськи налаштованих чоловічих очей, коли вона, майже гола, вчилася танцювати; потім вона мало не здохла у французькій кафешці, вдавившись круасаном; потім вона отримала любовного листа, помилково надісланого їй; потім вона три дні депресувала з того приводу, що їй ніхто ніколи в житті не писав подібних листів; потім цей пришелепку-ватий Мао Цзедун захворів на якусь тропічну лихоманку, яку привіз із відрядження з Африки, і тому відмовився летіти з Христею на семінар; потім замість Мао Цзедуна на семінар вирішено було послати цього молокососа Кім Ір Сена, який весь час витріщається на її цицьки; потім той голомозий естет виявився збоченцем, а вона взяла на себе відповідальність і розблокувала його рахунок, бо він урятував їй життя; потім вона, змучена тижнем, заснула у
VIP-лаунжі аеропорту, поки її розшукувала велика команда аеропортівського сек’юріті... Одне слово, кінець світу.
Але нарешті все позаду. Вона в літаку. В бізнес-класі. Зараз відірвемося від землі, лишивши на ній усі неприємності.
Христя допила залпом віскі і попросила у стюардеси повторити.
Він
«Скільки вона може з’їсти, я вже знаю. Тепер “маю приємність” спостерігати за тим, скільки вона може випити».
Божевільна українка сиділа перед ним якраз по діагоналі через прохід. Франсуа мав змогу бачити її профіль, руде волосся і тонку руку, яка час від часу махала стюардесі з проханням повторити подвійну порцію віскі з льодом.
Він уже не міг заснути. Сон як рукою зняло. Та й не було сенсу спати: адже скоро принесуть вечерю. Він одягнув навушники і ввімкнув фільм, однак постійно ловив себе на тому, що дивиться не стільки на екран, скільки на сусідку по терасі.
«Бездонна бочка. Бездонна бочка наповнюється віскі... — говорив він сам собі. — Цікаво, коли вона таки наповниться?»
Ага, ось вона відстебнула ремені безпеки. Напевно, їй захотілося в туалет. Вона встає і, похитуючись, іде в ніс салона до туалету.
Вона ледь-ледь тримається на ногах. Франсуа відчув занепокоєння: хоч би вона собі там голову не розбила... «А власне, чому я маю турбуватися про неї?»
Однак хвилювання наростало.
Цікаво, що вона там робить так довго? Може, її знудило?
Ні, напевно просто вона не може розчепити зіпер на штанях, тому смикає його туди-сюди, а він не піддається.
Ось, нарешті піддався. Вона поволі знімає джинси і опиняється в своїх трусиках «смужкою» кольору авокадо, в тих самих, у яких танцювала, пардон, уявляла, що танцює, тиждень тому на своїй терасі. Потім вона знімає свої авокадо-ві труси і намагається навстоячки по-пісяти, аби не сідати на негігієнічний унітаз...