А ще ця жінка. Ця химерна жінка, котра являється йому щоночі в сновидіннях… Їй потрібно від нього дещо. Дещо, що не вимірюється грішми. Ну що ці гроші? Нікчемні брудні папірці! Життя не купиш і не продаси, воно не залежить від кількості чи взагалі відсутності тих папірців. Звідкись знав, що тепер вона хоче забрати і його життя.
Думки про безглузду смерть чоловіка переплелися з думками про химерну жінку, і суміш ця тепер послабила його впевненість у непохитності людської волі.
Волю людини можна похитнути. Він помилявся, вважаючи інакше.
Олександр Бондарчук поклав руки на кермо і щосили натиснув на педаль газу. Він мусить їхати. Мусить. Але не додому. Додому ще не час…
Розділ IV
Ідея піти в антикварну крамницю виникла спонтанно, Ніла ще подивувалась, чому ж раніше це не спало їй на думку. Крамниця знаходилась майже у центрі міста, по Соборній,[5] поблизу Театральної площі. Описуючи в романі свою крамничку, вона думала саме про цю, хоч насправді ніколи до неї не заходила.[6]
Масивні ковані двері важко скрипнули завісами, явивши ще одні — звичайні броньовані. Це ж треба — точно так їх уявляла, описуючи в романі…
Увійшла всередину й захоплено роззирнулась. Масивні дерев’яні полиці вміщували на собі безліч різних цікавинок, що акуратними рядочками, старанно викладеними руками господаря, розташувались одна поряд з одною. Чого тут лишень не було: вироби з кришталю, срібла, порцеляни, посуд, старовинні годинники, якісь старезні інструменти; в кутку стояв патефон. Стіни, обклеєні темно-червоними шпалерами, завішені картинами, старовинними іконами, гобеленами.
Так! Саме так уявляла собі цю крамницю. Погляд її блукав поміж усім цим розмаїттям, доки не зупинився на статуетках, що теж стояли якось мовби осторонь.
— Вас цікавлять статуетки? — почула біля себе приємний баритон. Поряд, наче випірнувши з повітря, постав високий худорлявий чоловік у білій сорочці, чорній жилетці й штанах, задоволено стежачи за її захопленим поглядом. — Вас цікавить якийсь конкретний експонат чи…
— Мене цікавить богиня жіночої пристрасті. — Чомусь перебила і враз зауважила бейджик, що кріпився на його сорочці. Напис приголомшив: «ЛЕОНІД».
ЯК можна вигадати персонажа, дати йому ім’я, написати про нього, а потім побачити це творіння на власні очі?!! ЯК таке можливо?!!
— Богиня жіночої пристрасті Геката[7] зараз наявна лише в каталозі, — тим часом повідав Леонід. — Ходімо, я її покажу. Впевнений, вона припаде вам до вподоби! Ми можемо замовити її і…
— Перепрошую? — знову перебила.
— ???
— Ви сказали — Геката?
— Так! Її називають Гекатою, цю… богиню жіночої пристрасті, — в його інтонації на мить прослизнула ледь відчутна непевність.
— Геката, кажете… Дуже цікаво… — замислено ковзала по крамничці вже неуважним поглядом.
Леонід тим часом провів її до громіздкого дивана, що стояв біля входу, розгорнув каталог і швидко відшукав потрібну сторінку.
— Ось, полюбуйтеся, яка ж вона красуня! — захоплено промовив, з гордістю демонструючи світлину з оголеною вродливицею, що сиділа верхи на начебто левові, щоправда, у звіра були курячі кігті замість лап і розкішні крила за спиною. — І, я вам скажу, це дуже вдалий вибір саме для жінок: власниця такої статуетки матиме несамовитий успіх у чоловіків. Богиня наділятиме її такою внутрішньою і зовні непомітною пристрастю, що чоловіки вервечкою ходитимуть за нею!
— Дякую, але мене цікавить зовсім інша богиня пристрасті. Вона не нова. Дуже старовинна. І, я впевнена, що недавно вона була у вас в наявності.
Антиквар здивовано глипнув на Нілу. Їй навіть здалося, його обличчя нервово пересмикнулось від того, що він тепер від неї почув.
6
Прототип згадуваної антикварної крамниці дійсно розміщений за такою адресою. Авторка відвідала її вже після написання цього роману, й за описом майже все збіглося (за винятком продавця, котрий насправді виявився цілковито байдужим і дратівливим).
7
Статуетка «Геката» — богиня жіночої пристрасті. Статуетка зі штучного мармуру, покрита натуральною бронзою, оброблена патиною. Копія роботи відомого іспанського скульптора Мігеля Сансеріча, представлена в сувенірних крамницях та інтернет-магазинах.