390] Потом укриється кінь, гембльований повіз тягнувши.
391] А як угледжу кого, шо осторонь бою захоче
392] При кораблях крутобоких лишитись, ніде після того
393] Не заховатись йому від псів і птахів ненаситних».
394] Мову скінчив він, і скрикнули гучно аргеї. Так хвиля,
395] До узбережжя поривами Нота південного гнана,
396] Б'є об скелі стрімчасті. Й нема їм од хвилі спокою
397] В зваді зустрічних вітрів, що відсіль і відтіль налітають.
398] Вставши, усі розійшлись і зникли поміж кораблями, -
399] Дим закуривсь по наметах, невдовзі й обід споживали.
400] Іншому з вічних богів свою кожен тут жертву приносив,
401] Урятувати від смерті благаючи й праці Арея.
402] А надмогутньому Зевсові владар мужів Агамемнон
403] В жертву гладкого бика заколов, п'ятирічного віком,
404] Скликав до себе тоді всеахейських старійшин найкращих -
405] Нестора першим та Ідоменея, володаря Кріту,
406] Разом із ними Еантів обох та сина Тідея,
407] Шостим по них - Одіссея, що розумом Зевсові рівний.
408] А Менелай, войовник гучномовний, прийшов без запросин,
409] Знав-бо він в серці своєму, чим його брат турбувався.
410] Стали вони круг бика, ячмінного зерна узявши,
411] Й так молитись тоді владущий почав Агамемнон:
412] «Зевсе великий, що в сяйві ефіру живеш, темнохмарний,
413] Сонце хай не заходить, хай темрява землю не криє,
414] Поки я вщент не зруйную Пріамові пишних чертогів,
415] Чорних від диму, і брам не спалю їх вогнем нещадимим,
416] Поки на грудях у Гектора не розірву я хітона
417] Гострою міддю й навкруг не поляжуть у пил головою
418] Товариші його всі й зубами не гризтимуть землю».
419] Так він благав, та молитви його не послухав Кроніон.
420] Жертву священну прийняв і ще збільшив труди неминучі.
421] А як усі помолились і зерном посипали жертву,
422] Шию зігнули, вмить зарубали і шкуру обдерли.
423] Потім, відрізавши стегна, з боків їх жиром обклали,
424] Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м'ясом накрили
425] І на багатті спалили з сухого, безлистого хмизу,
426] Збій же увесь тримали на гострих рожнах над Гефестом.
427] Потім, як стегна спалили й жертовної з'їли утроби,
428] Інше все на шматки порубали й, рожнами проткнувши,
429] Смажили вміло й потім з вогню познімали старанно.
430] Всю закінчивши роботу, порозкладали наїдки
431] Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.
432] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
433] Нестор, їздець староденний, з таким до них словом звернувся:
434] «Славний сину Атреїв, владарю мужів Агамемнон,
435] Більше не гаймо часу на розмови і справи надалі
436] Не зволікаймо тієї, що бог на нас покладає.
437] Отже, звели, щоб ахеїв окличники мідянозбройних
438] До кораблів чорнобоких скликали негайно збиратись,
439] Ми ж усі разом тоді по широкому стану ахеїв
440] Пройдемо, щоб розбудить у них швидше палкого Арея».
441] Так він сказав. Тим не знехтував владар мужів Агамемнон.
442] Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він ізвелів їм
443] Довговолосих до бою негайно скликати ахеїв.
444] Ці їх скликали, а ті - звідусюди збиралися швидко.
445] Кинулись разом з Атрідом паростки Зевса, державці,
446] Воїв ряди шикувать. Серед них ясноока Афіна
447] Дорогоцінну егіду несла нестаріючу й вічну,
448] Китиць із щирого золота сотня із неї звисала,
449] Сплетених гарно, і кожна із них - в гекатомбу ціною.
450] Сяючи блиском егіди, пройшла вона поміж ахеїв,
451] В бій закликаючи їх. І в кожного в серці з'явилась
452] Сила змагатися з ворогом, битися з ним безустанно.
453] Навіть милішим здалося їм раптом усім воювати,
454] Ніж в кораблях глибодонних до рідного краю вертатись.
455] Наче вогонь нищівний, що в безкраїх лісах розгорівся
456] На верховині гірській і далеко та заграва сяє,
457] Так же із лав, що проходили, від світлосяйної міді
458] Сяйво блискуче в повітрі аж неба самого сягало.
459] Мов перелітні зграї крилатих птахів Незліченні,
460] Диких гусей, журавлів чи лебедів ключ довгошиїх
461] В небі асійськім, обабіч Каїстрових течій струмистих,
462] Гоняться взад і вперед, на крилах красуючись легких,
463] З криком сідають на землю, і гомоном повняться луки, -
464] Від кораблів і наметів своїх племена незліченні
465] Ринули так у долину Скамандру. Аж стугоніла
466] Страшно земля під ногами людей і під кінським копитом.
467] На скамандрійських нарешті спинилося луках квітучих
468] Безліч їх, мов листя і квіти, як час їм надійде.