164] День той настане колись - Іліон загине священний.
165] З ним же загине Пріам і весь люд списоборця Пріама.
166] Зевс, що в ефірі живе, з висоти свого трону, Кроніон,
167] Темною сам потрясе тоді з неба егідою, в гніві
168] За віроломство й обман. І збудеться все неодмінно.
169] Але страшна мені буде скорбота й печаль, Менелаю,
170] Якщо тепер ти умреш, досягнувши кінця свого віку,
171] Вкритий ганьбою до Аргоса спраглого я повернуся.
172] Згадувать зразу ж почнуть ахеї тоді про вітчизну.
173] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам покинем
174] Ми аргів'янку Єлену. Твої зотліватимуть кості
175] В полі під Троєю, справа ж нескінчена так і лишиться.
176] Скаже тоді не один із троян гордовито зухвалих,
177] Ставши ногою, славетний Атріде, на пагорб твій гробний:
178] «О, коли б так і завжди свій гнів виявляв Агамемнон,
179] Як задаремно тепер привів сюди військо ахейське
180] 11 з кораблями порожніми знов повернувся додому,
181] В край вітчизняний, хороброго кинувши тут Менелая».
182] Скаже він так, і тоді - хай земля мене рідна поглине».
183] Щоб підбадьорить його, Менелай йому мовить русявий:
184] «Духом кріпися, щоб страху не сіять у війську ахейськім.
185] 1 Гостра не впала стріла на місця небезпечні", спочатку
186] Пишно мережаний черес затримав її та запона
187] Потім з пов'язкою, що мідники мені хитро склепали».
188] Відповідаючи, мовить владущий йому Агамемнон:
189] «О, коли б то й було так, улюблений мій Менелаю!
190] Рану досвідчений лікар огляне твою і цілющих
191] Ліків дасть, щоб чорні тобі заспокоїти болі».
192] Зразу ж покликаний був ним Талфібій, окличник божистий:
193] «Кликни, Талфібію, хай Махаон сюди прийде негайно,
194] Того Асклепія син, що лікарем був бездоганним,
195] Хай Менелая огляне, хороброго сина Атрея.
196] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою
197] Ранив його - на славу собі та усім нам на горе».
198] Так він сказав, і послухався мови тієї окличник.
199] Швидко крізь лави ахеїв проходить він міднохітонних,
200] Скрізь Махаона шукаючи. Бачить нарешті - стоїть він,
201] Колом могутніх оточений військ щитоносних, що з Трікки,
202] Коням поживної, разом із ним у похід вирушали.
203] Близько спинившись, промовив до нього він слово крилате:
204] «Сину Асклепія, кличе владущий тебе Агамемнон,
205] Щоб Менелая оглянув, хороброго сина Атрея.
206] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою
207] Ранив його - на славу собі та усім нам на горе».
208] Так він сказав, і душу йому він у грудях стривожив.
209] Разом пішли вони вдвох через табір широкий ахеїв.
210] А як до місця дійшли, де лежав Менелай русокудрий
211] Ранений, кращі круг нього ахейські зібралися колом
212] Люди, і от Махаон посередині став богорівний,
213] І витягати почав він стрілу, що вп'ялася у черес,
214] Та на стрілі поламались при тому зазублини гострі.
215] Він розстебнув йому черес мережаний, потім запону
216] Витяг з пов'язкою, що мідники йому хитро склепали,
217] Рану оглянув тоді, що стріла заподіяла гостра,
218] Висмоктав кров і цілющими ліками рану посипав,
219] Як зичливий Хірон ще колись научив його батька.
220] Так клопоталися над Менелаєм вони гучномовним.
221] Рушили разом на них загони троян щитоносні.
222] Зброю схопили й ахеї тоді і за січу згадали.
223] Ти не побачив би, щоб Агамемнон дрімав богосвітлий,
224] Десь би ховався від страху або не хотів воювати, -
225] Він, навпаки, поривався у бій, що людей прославляє,
226] Й кинув мережані міддю свої колісниці і коней,
227] Що аж хропіли здаля, де тримав за вузду їх візничий
228] Еврімедонт, Птолемеєм народжений, сином Пірея.
229] Напоготові звелів йому бути Атрід, якщо, військом
230] Сам порядкуючи скрізь, утому в суглобах відчує.
231] Так, оглядаючи воїв, він пішки обходив їх лави.
232] Бачив, що в бій поривається хто з бистрокінних данаїв,
233] То біля них зупинявся й таким підбадьорював словом:
234] «Хай не вгасає, аргеї, вам шал бойового завзяття!
235] Допомагать віроломним ніколи Зевс-батько не буде.
236] Ті, що священну посміли порушити першими клятву,
237] Трупом будуть своїм ніжнотілим шулік годувати,
238] їхніх дружин молодих ми в полон з нетямущими дітьми
239] На кораблях повеземо до себе, їх місто узявши».
240] А як де бачив, що бою страшного хтось хоче уникнуть,
241] Тих усіляко соромив і гнівними лаяв словами:
242] «Гей, боягузи й хвальки, невже вам не сором, аргеї?
243] Що це ви топчетесь тут, немов оленята безтямні,