244] Що, перебігши полями розлогими й втомлені дуже,
245] Раптом пристануть, і в серці снаги у них більше немає.
246] Так от безтямно ви топчетесь тут і до бою не йдете.
247] Чи дожидаєте, поки дорвуться трояни до наших
248] Гарнодеменних човнів аж при березі сивого моря,
249] Впевнитись хочете, чи захистить вас рукою Кроніон?»
250] Так от, накази бійцям даючи, він обходив їх лави.
251] От підійшов він до крітян, пробившися ледве крізь натовп.
252] З Ідоменеєм відважним до бою вони споряджались, -
253] Він у передніх рядах був, на вепра потужністю схожий.
254] А Меріон тилові підбадьорював воїв загони.
255] Серцем зрадів, їх уздрівши, володар мужів Агамемнон,
256] Ідоменеєві мовив тоді він слово ласкаве:
257] «Ідоменею, тебе над усіх бистрокінних данаїв
258] Я поважаю - чи то на війні, чи то в іншому ділі,
259] Чи то на учті, коли іскристе вино із водою
260] Кращі з ахейських синів у кратерах мішають почесних.
261] Справді, в той час, коли інші довговолосі ахеї
262] Мірою п'ють, то перед тобою наповнений келих
263] Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням.
264] В бій вирушай і вияви доблесть, якою пишався!»
265] Ідоменей йому, крітян провідця, у відповідь мовив:
266] «Сину Атреїв, завжди тобі я товаришем вірним
267] Буду, як сам я раніш обіцяв, ще й кивнув головою.
268] Та спонукай-бо тих інших довговолосих ахеїв
269] Бій починати мерщій, бо трояни зламали священну
270] Клятву. Смертна загибель і всякі нещастя надалі
271] їх дожидають, вони-бо порушили першими клятву».
272] Так він сказав, і Атрід, радіючи, далі подався.
273] Він підійшов до Бантів, пробившися ледве крізь натовп.
274] В бій споряджались обидва, йшла хмарою з ними піхота.
275] Як козопас із чатівні високої інколи бачить
276] Хмару, від моря бурним Зефіровим посвистом гнану,
277] І від смоли чорнішою здалеку хмара здається,
278] Й суне над морем вона, і веде ураган за собою,
279] Дивиться з жахом пастух і жене до печери отару, -
280] Так за Бантами вслід, поспішаючи в січу жорстоку,
281] Паростків Зевса хоробрих густі посувались загони,
282] Чорні як хмара, щитами й списами наїжені грізно.
283] Серцем зрадів, їх побачивши, владар мужів Агамемнон
284] Та, їх обох окликаючи, слово їм мовив крилате:
285] «Славні Банти хоробрі, ахеїв вожді міднобронних!
286] Вам підбадьорень не треба, й наказувать вам я не буду.
287] Добре й самі ви народ спонукаєте битись завзято.
288] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
289] Дух такий самий палав би у кожного воїна в грудях,
290] Скоро б упало подолане місто державця Пріама,
291] Нашими взяте руками й дощенту зруйноване нами».
292] Так він сказав і, від них відійшовши, до інших подався.
293] Нестор зустрівсь йому далі, пілоський гучний красномовець,
294] Товаришів шикував він і кликав їх битись завзято;
295] Поруч великий стояв Пелагон, і Аластор, і Хромій
296] Разом з Біантом, керманичем люду, й владущим Гемоном.
297] Воїв комонних та їх колісниці вперед він поставив,
298] Ззаду ж - пішого війська хороброго лави численні,
299] Певним оплотом в бою; а в середину пхнув полохливих,
300] Щоб навіть той, хто не хтів, примушений був воювати.
301] Воям комонним він першим наказував рівно рядами
302] Коней тримати своїх, не збиваючись в купу безладну.
303] «Щоб із комонників жоден, на силу і вмілість поклавшись,
304] Не виривався один уперед із троянами битись.
305] Не відступав би й назад - це й інших ослабити може.
306] Хто ж налетить своїм повозом на колісницю ворожу,
307] Списа вперед виставляй - цей спосіб є самий найкращий.
308] Так наші предки міста і мури міцні руйнували,
309] Маючи розум такий же і запал у грудях той самий».
310] Так підбадьорював їх у війнах досвідчений старець.
311] Серцем зрадів, це побачивши, владар мужів Агамемнон,
312] Нестора зразу ж окликнув і слово промовив крилате:
313] «Старче, коли-бо то так, як дух твій у грудях коханих,
314] Ноги були неослабні і сили колишні буяли!
315] Та невідхильна гнітить тебе старість. Нехай би хто інший
316] їй підкорявся, а ти б молодим залишився й надалі».
317] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
318] «Хтів би, Атріде, і сам я лишатись таким, як у давню
319] Пору, коли богосвітлого вбив я Еревталіона.
320] Та усього заразом не дарують людині богове.
321] Був я колись молодий, а тепер от - насунулась старість.
322] Але й таким між комонників вийду, порадою й словом