809] Я й біля тебе стою, і твою стережу я безпеку,
810] І щиросердо тебе закликаю з троянами битись.
811] Та чи утома важка по трудах обняла твоє тіло,
812] Чи малодушний пройняв тебе страх, але ти після цього
813] Вже не потомок Тідеєві, мужньому сину Ойнея».
814] Відповідаючи, мовив тоді Діомед їй могутній:
815] «Я упізнав тебе, дочко егідодержавного Зевса!
816] Все щиросердо тобі я скажу, не втаївши нічого.
817] Не обняли ані страх малодушний мене, ані млявість.
818] Добре я все пам'ятаю, богине, що ти наказала:
819] «Не виступати зухвало з богами безсмертними битись,
820] Хто б то не був; коли ж Зевсова тільки дочка Афродіта
821] Вступить у бій, навідліг ударити гострою міддю».
822] От чому й сам я тепер відступаю, і іншим аргеям
823] Всім наказав - докупи збиратися тут біля мене:
824] Я упізнав-бо Арея, що боєм кривавим керує».
825] В відповідь мовить до нього тоді ясноока Афіна:
826] «Сину Тідея, для серця мого дорогий Діомеде!
827] Більш ні Арея боятись не треба тобі, ні якогось
828] Іншого бога: сама я тобі помічницею стану.
829] Тож на Арея ти однокопиті спрямуй свої коні,
830] Зблизька удар його, - буйного більш не жахайся Арея,
831] Цього шаленця, втілене зло, віроломного бога.
832] Передо мною і Герою він удавав ще недавно,
833] Що допоможе аргеям, з троянами ж битися буде,
834] Нині ж усе це забув і на боці троян він воює».
835] Мовивши так, з колісниці богиня зіпхнула Стенела
836] Рухом руки, і він безодмовно зіскочив на землю.
837] На колісницю зійшла вона й стала біля Діомеда,
838] В бій пориваючись. Важко вісь застогнала дубова
839] Під тягарем страшної богині й найкращого мужа.
840] Віжки й батіг в свої руки вхопила Паллада Афіна
841] І до Арея погналася однокопитими кіньми.
842] Зброю в тій хвилі знімав із велетня він Періфанта,
843] Кращого із етоліян, Охесія славного сина, -
844] З нього Арей закривавлений зброю знімав. А Афіна,
845] Щоб не побачив Арей, прикрилась шоломом Аїда.
846] Щойно Арей, людовбивця, божистого вздрів Діомеда,
847] Зразу ж покинув велетня він Періфанта лежати
848] Там, де раніше убив його сам і позбавив дихання,
849] І Діомедові, коней впокірнику, кинувсь назустріч.
850] Щойно зійшлись вони й близько один проти одного стали,
851] Коням під ярма та віжки Арей тоді перший ударив
852] Мідяним списом, в противника прагнучи вирвать дихання.
853] Та ухопила рукою за спис ясноока Афіна
854] І відхилила ту зброю від повоза, кинуту марно.
855] В чергу свою, Діомед гучномовний тоді замахнувся
856] Мідяним списом. Його спрямувала Паллада Афіна
857] В пах, під попругу Арея, що був підперезаний нею.
858] Списа туди він загнав і, прекрасну розкраявши шкіру,
859] Вихопив зразу ж його. Арей застогнав міднозбройний
860] Так, наче дев'ять чи десять одразу покликнуло тисяч
861] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея.
862] Острах і трепет усі тоді лави троян і ахеїв
863] Враз обняли, - так Арей застогнав, ненаситний війною.
864] Так, як від хмари похмурої темним здається повітря
865] В спеку гарячу, коли буревій налітає бурхливий,
866] Саме таким Діомедові, сину Тідея, здавався,
867] В хмарах здіймаючись в небо широке, Арей міднозбройний.
868] Швидко оселі богів досягнувши, вершин олімпійських,
869] Він біля Зевса Кроніона сів із засмученим серцем,
870] Рану йому показав, що безсмертною сходила кров'ю,
871] Й жалібним голосом слово до нього промовив крилате:
872] «Зевсе, наш батьку, невже не гнівлять тебе всі ці злочинства?
873] Завжди один через одного лих зазнаєм ми страшенних,
874] Вічні боги, коли людям свою виявляємо ласку.
875] Ремствуєм всі ми на тебе: шалену дочку породив ти
876] Всім на загибель, - лиш злочини завжди на думці у неї.
877] Кожен-бо інший з богів, що живуть на високім Олімпі,
878] Волю шанує твою і слухняно у всьому кориться.
879] Тільки її не приборкуєш ти ані словом, ні ділом,
880] Все попускаєш їй, сам породив-бо цю доньку зловредну.
881] Нині ж вона Діомеда, зухвалого сина Тідея,
882] В дикій злобі на безсмертних богів нападати навчила,
883] Спершу Кіпріді він руку при самій долоні поранив,
884] Потім, неначе той бог, і на мене накинувся навіть.
885] Тільки швидкі мене винесли ноги, а то я ще довго
886] Мусив би муки терпіть між жахливими купами мертвих
887] Або живим знемагать під ударами мідної зброї».
888] Глянув спідлоба і мовив у відповідь Зевс громовладний:
889] «Годі сидіти отут і скімлити так, віроломний!