463] Перед очима у гнівного батька лишатися в домі.
464] Правда, і рідних, і друзів багато, кругом обступивши,
465] Довго мене умовляли зостатися в отчому домі.
466] Жирних багато овець і повільних волів круторогих
467] Тут закололи, багато свиней, що лисніли від сала,
468] Тут на рожнах напекли над Гефестовим полум'ям дужим;
469] Випили з батькових дзбанів багато вина іскряного.
470] Дев'ять ночей невідступно вони при мені ночували,
471] Поперемінно мене стерегли, і не гасло ніколи
472] Світло, одне - при вході в обведене муром подвір'я,
473] Друге - в самім передсінку, при дверях до спальні моєї.
474] А як десятої ночі для мене вже пітьма запала,
475] Виламав двері я спальні своєї, підігнані щільно,
476] Вибіг і, вмить перескочивши мур, що навколо подвір'я,
477] Легко уник сторожів і служниць, що мене вартували.
478] Втікши далеко, блукав я в широких Еллади просторах,
479] Поки до Фтії родючої, матері вівцям, дістався
480] До можновладця Пелея. Мене він, прийнявши прихильно,
481] Так полюбив, як батько лиш любить єдиного сина
482] В юному віці, багатих маєтків його спадкоємця,
483] Дав і багатство мені, і густо залюднені землі.
484] Жив я на окраю Фтії, керуючи людом долопів.
485] Виховав там і тебе я, о богоподібний Ахілле,
486] Серцем тебе полюбив, не хтів-бо ніколи ти з іншим
487] Сісти до спільного столу, ні дома торкнутися їжі,
488] Поки тебе не візьму на коліна, й, нарізавши м'яса,
489] Не нагодую, й до уст я не притулю тобі келих.
490] Часом, бувало, хітон ти на грудях мені заплямуєш,
491] Бризнувши трохи вином, через милу незграбність дитячу.
492] Отже, багато про тебе я дбав і трудився багато
493] З думкою - хай я потомства й позбавлений з волі безсмертних, -
494] Саме тебе назову я, о богоподібний Ахілле,
495] Сином, щоб згубу ганебну од мене колись одвернув ти.
496] Отже, Ахілле, приборкай свій дух гордовитий! Хай буде
497] Серце твоє не безжальне. Та можна й богів ублагати,
498] Хоч перевищують нас вони в доблесті, шані і силі.
499] Вмилостивляють їх пахощі диму, й побожні моління,
500] І узливання із жиром жертовним, як ревно благає
501] Ласки людина, хоча помилилась вона й завинила.
502] Доньки-бо є у Зевса великого - Літи-Благання, -
503] В зморшках обличчя, кульгаві, з очима, що зиркають скоса,
504] Аті-Нестямі услід вони заклопотано ходять.
505] Ата ж є дужа й на ноги проворна, то їх набагато
506] Випереджає і, цілу кругом оббігаючи землю,
507] Шкодить людям, а Літи стають їм тоді в допомозі.
508] Той же, хто, Зевсових дочок зустрінувши, їх пошанує,
509] Матиме поміч од них, вони молитви його вчують,
510] А як одкине од себе, зневажливим словом одмовить,
511] З ревним благанням до Зевса Кроніона Літи підступлять,
512] Ату щоб слідом послав одплатити зухвальцю бідою.
513] Отже, Ахілле, й ти вияви Зевсовим донькам належну
514] Шану, як звикли їх всі шанувать, благородні душею.
515] Якби дарів не приніс тобі й не обіцяв їх надалі
516] Син Атрея, і досі в лютому гніві затятий,
517] Я й не просив би тебе обурення власне відкинуть
518] І захистити ахеїв, що вельми того потребують.
519] Але й тепер він багато дає і вперед обіцяє,
520] Кращих мужів посилає до тебе із ревним благанням,
521] Обраних з-поміж ахейського люду й тобі найлюбіших
522] Серед аргеїв. Отже, ні мови їх, ані приходу
523] Не зневажай, хоч досі і гнівався ти справедливо.
524] Чули не раз ми про давніх мужів, про героїв, укритих
525] Славою, - інколи лютому гніву й вони піддавались, -
526] Вмилостивляли дарунками їх, умовляли словами.
527] Трапилось це, пам'ятаю, давно й, може, вам воно, друзі,
528] Не новина, але все, як було, я б хотів розказати.
529] Бій між куретів точився і між войовничих етолян -
530] Нищили круг Калідона вони одні одних завзято.
531] Мужньо етоляни свій Калідон боронили прекрасний,
532] Знищить його намагались курети, Ареєм натхнені.
533] Лихо оце Артеміда наслала їм золотошатна,
534] Гнівна за те на етолян, що жертви з плодів свого саду
535] їй не приносив Ойней, - всім богам він палив гекатомби,
536] їй лише, доньці великого Зевса, не дав він нічого -
537] Чи не подумав, чи, може, забув, але гріх був великий.
538] Гнівом охоплена Зевса самого дочка стрілометна
539] Дикого з хащ лісових білоіклого вепра наслала.
540] Шкоди багато кабан цей тоді заподіяв для саду,
541] Попідривав і на землю звалив дерев він багато
542] Разом з корінням міцним і цвітом на них яблуневим.