543] Вепра того все ж, нарешті, убив Мелеагр, син Ойнея,
544] Силу-силенну мисливців з околишніх міст назбиравши
545] Разом з їх псами: малим-бо гуртом цього звіра не взяти,
546] Тож не один через нього на вогнище ліг смутковійне.
547] Розрух і зваду велику богиня тоді учинила
548] Поміж куретів хоробрих і духом великих етолян -
549] Все за ту голову вепра й укриту щетиною шкуру.
550] Поки брав участь в бою Мелеагр, Ареєві любий,
551] Доти куретам доводилось зле - поза мурами міста
552] їм не вдавалось утриматись, хоч і було їх багато.
553] Враз огорнув Мелеагра могутнього гнів, що у грудях
554] Дух забиває часами й мужам, які мислять розумно.
555] Серцем розгнівався він на матінку рідну Алтею
556] Й до Клеопатри прекрасної, жінки подався своєї,
557] Що від стрункої Марпеси, Евена дочки, народилась
558] Та від Ідея, з усіх на землі найсильнішого мужа.
559] Тож, не вагаючись, на владаря Аполлона самого
560] Цей за дружину струнку наважився лука підняти.
561] Батько і мати поважна тоді почали в своїм домі
562] Звати дочку Алкіоною в пам'ять про дні, коли мати,
563] Терплячи долю лиху алкіони, стражденної пташки,
564] Тяжко ридала, як Феб-Аполлон її вкрав дальносяжний.
565] Гнівом пекучим повитий, лежав Мелеагр у дружини,
566] Був він на матір лихий за прокльони, - у горі на нього
567] Помсту богів за убитого брата вона закликала,
568] Впавши навколішки, груди вмиваючи слізьми гіркими,
569] Довго у землю, що живить людей, вона била руками,
570] Довго Аїда самого благала й страшну Персефону
571] Смерть її сину послати. Й Ерінія, в пітьмі блуденна,
572] Серцем жорстким невблаганна, почула її із Еребу.
573] Крики від брам Калідона тоді залунали і гуркіт
574] Мурів руйнованих. До Мелеагра старшини етолян
575] Найповажніших послали жерців із благанням подати
576] Захист, та ще й нагороду велику йому обіцяли:
577] Де й найродючіший ґрунт на всій калідонській рівнині,
578] Мав він найкращу дільницю у гій п'ятдесят собі взяти, -
579] У виноградних садах красувалась одна половина,
580] І половина гуляла, для орного поля придатна.
581] Довго просив його й старець Ойней, сивочолий комонник,
582] Вийшовши перед поріг його високоверхої спальні,
583] В двері зачинені стукав, уклінно звертався до сина.
584] Довго і сестри просили, і мати благала поважна.
585] Він же ще більше затявся. Його також друзі просили,
586] З-поміж усіх найвірніші йому, найдорожчі для нього,
587] Та гордовитого серця у грудях схилить не здолали,
588] Поки ударами спальню і мурів товстих не схитнуло,
589] Поки не вдерлись курети і не запалали пожежі.
590] Стала тоді із плачем Мелеагра дружина благати,
591] Вбрана ошатно, про всі повідаючи мужеві лиха,
592] Що зазнає їх весь люд у захопленім ворогом місті:
593] Ріжуть нещадно мужів, вогнем спопеляють оселі,
594] Гарно вбраних жінок із дітьми у полон забирають.
595] Серцем обурився він, про жахливі почувши події,
596] Й кинувся в бій, одягнувши на себе осяйливу зброю.
597] Так він загибелі день одвернув од людей етолійських,
598] Серця послухавши свого. Дарунків йому ж не давали
599] Гожих і щедрих, - загибель од люду і так одвернув він.
600] Ти ж не тримай цього в думці, нехай богове інакше
601] Мисль твою, любий, спрямують. Бо від кораблів, що палають,
602] Важче біду одвернути. Отож, подарунки прийнявши,
603] З нами виходь. Як бога, тебе пошанують ахеї.
604] А як пізніш, без дарів, до вбивчого бою ти вступиш,
605] Шани такої не матимеш, ворога хоч би^й відбивши».
606] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
607] «Феніксе, паростку Зевсів, дідуню старенький, не треба
608] Шани цієї мені, - вшанований Зевсом я досить.
609] При кораблях крутобоких мене збереже він, допоки
610] Вистачить в грудях дихання й носитимуть любі коліна.
611] Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
612] Духу мого не бентеж наріканням та слізьми гіркими,
613] Щоб догодити Атріду. Його ти любить не повинен,
614] Щоб ненависним не стати мені, що люблю тебе дуже.
615] Краще б зі мною тому досаждав, хто мені досаждає.
616] Влади державної нарівно й шани прийми половину.
617] Ці хай із вістю ідуть до Атріда. А ти залишайся,
618] Переночуєш на ложі м'якому. Удосвіта ж завтра
619] Ми поміркуєм, додому пливти нам чи тут залишатись».
620] Мовивши це, він Патроклові мовчки моргає бровою
621] Феніксу постіль вигідну стелить, щоб швидше з намету
622] Вийти усі здогадались. Озвався тоді богорівний