623] Син Теламона Еант і слово таке до них мовив:
624] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,
625] Будемо йти! Мети-бо розмови шляхом цим, здається,
626] Не досягнути. Треба данаям тепер якнайшвидше
627] Відповідь цю сповістить, хоч на добре вона й не виходить, -
628] Досі ж її дожидають вони. А Ахілл прудконогий
629] Диким шаленством свої гордовиті наповнює груди,
630] Надто жорстокий, він приязні друзів своїх не шанує,
631] Що на швидких кораблях його нею усі визначали, -
632] Серцем безжальний! Навіть і той, в кого брата убили,
633] Винагороду приймає, так само як батько за сина!
634] Викуп сплативши великий, лишається вбивця в народі,
635] Той же, хто взяв його, мстивий свій дух і своє гордовите
636] Серце вгамовує. Тільки у груди тобі незмиренну
637] Вклали богове злобу і тільки задля однієї
638] Дівчини. Ми ж їх аж сім, та найкращих, тобі обіцяли
639] Й інших дарунків багато. То стань же і ти лагідніший,
640] Хоч би шануючи дім свій. Прийшли під твою ми покрівлю,
641] Послані людом данайським, готові тебе відзначити
642] Приязню й дружбою щирою більше, ніж інші ахеї».
643] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
644] «Теламоніде Еанте, керманичу люду божистий!
645] Все тут, здається мені, цілком від душі говорив ти.
646] Та розривається серце од гніву, лише-но згадаю,
647] Як син Атрея зневажив мене перед військом аргеїв,
648] Так наче був би я зайда якийсь чи приблуда нікчемний.
649] Отже, вертайтесь назад і звістіть йому в відповідь от що:
650] Я не раніше про участь у битві помислю кривавій,
651] Ніж син Пріама, великого розумом, Гектор божистий
652] До кораблів мірмідонських і наших наметів підійде
653] Та повбиває аргеїв і знищить вогнем кораблі їх.
654] Перед наметом моїм і чорним човном, сподіваюсь,
655] Гектор од бою, хоч як його хтів би, утриматись мусить».
656] Так він промовив, і кожен, з дводонного келиха зливши
657] В жертву богам, пішов до човнів на чолі з Одіссеєм.
658] Товаришам тоді зразу Патрокл наказав і служницям
659] Феніксу постіль вигідну в шатрі постелить якнайшвидше.
660] Постіль, як він наказав, постелили слухняно служниці,
661] Руна м'які, й килими, й тонкоткані льняні простирала.
662] Ліг на тім ложі старий дожидать на Еос богосвітлу.
663] Сам же Ахілл в глиб намету місткого пішов спочивати,
664] Поруч із ним приведена з Лесбосу жінка лежала,
665] Форбанта юна дочка, Діомеда ставна й краснолиця.
666] Проти Патрокл спочивав, біля нього лежала Іфіда,
667] Діва струнка, що йому Ахілл дарував богосвітлий,
668] Скірос узявши стрімкий, владаря Еніея оселю.
669] Щойно вернулися ті до наметів державця Атріда,
670] Келихи злотні піднявши, їх стріли синове ахеїв
671] І почали один перед одним розпитувать пильно.
672] Перший питати почав володар мужів Агамемнон:
673] «Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,
674] Хоче він згубний вогонь від наших човнів одвернути
675] Чи відмовляється, й гнів йому й досі ще сповнює груди?»
676] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
677] «Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
678] Гніву свого він не хоче згасити і навіть ще більше
679] Сповнився люттю й тебе, і дарунки твої відкидає.
680] Каже, що сам ти повинен з аргеями разом подумать,
681] Як із біди кораблі і народ врятувати ахейський.
682] Ще й нахваляється завтра, як тільки-но блисне світанок,
683] Добре оснащені в море спустить кораблі крутобокі.
684] Він і іншим ахеям порадив те саме зробити -
685] Швидше додому пливти: кінця-бо високої Трої
686] Не дочекатися вам, над нею-бо Зевс громовладний
687] Руку свою розпростер, і люд її духом піднісся.
688] Мовив він так. Це підтвердять і ті, що ходили зі мною, -
689] Мужній Еант і з ним окличників двоє статечних.
690] Фенікс же сивий, Пелідом запрошений, там залишився,
691] Щоб в кораблях його завтра до рідного їхати краю,
692] Як побажає того. Силоміць же його не везтиме».
693] Мовив він так. І мовчки те слухали всі нерухомо,
694] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.
695] Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.
696] Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:
697] «Сину Атреїв славетний, владарю му^ків Агамемнон!
698] Краще б ти вже не просив бездоганного сина Пелея,
699] Стільки дарів обіцявши. Занадто й без того він гордий.
700] Нині ж ти сповнив йому ще більшою гордістю серце.
701] Але облишмо його! Як хоче - нехай собі ще