146] Разом ходімо й вождів ще розбудимо інших, щоб спільно
147] Радити раду - тікати нам звідси чи битися далі».
148] Мовив він так. До намету вернувсь Одіссей велемудрий,
149] Щит свій оздобний накинув на плечі і рушив за ними.
150] До Діомеда пішли і знайшли вони сина Тідея
151] Збройного біля намету свого. Там спали навколо
152] Товариші, в головах щити постеливши. Списи їх,
153] Поруч у землю повтикані, прямо стояли, й далеко
154] Сяяла мідь їх, мов блискавка Зевсова. Спав поміж ними
155] Сам Діомед, розстеливши шкуру бика польового,
156] Під головою у нього лежав килимок світлобарвний.
157] Став біля нього й збудив його Нестор, їздець староденний,
158] Злегка ногою торкнувши, та лаять почав і корити:
159] «Сину Тідея, вставай! Чи будеш всю ніч отак спати?
160] Може, не чув, що трояни уже на узвишші рівнини,
161] Близько від наших човнів, і лиш простір вузенький між нами?»
162] Мовив він так, і від сну Діомед тої ж миті прокинувсь
163] І, до старого звертаючись, слово промовив крилате:
164] «Ну ж і завзятий ти, старче! Спочинку не знаєш ніколи!
165] Чи не знайшлось би чимало й молодших від тебе ахеїв,
166] Що обійшли б увесь табір і нишком од сну побудили
167] Наших державців. Та надто вже ти непохитний, мій старче!»
168] Знову до нього озвавсь тоді Нестор, їздець староденний:
169] «Слушно усе це сказав ти, мій друже, й цілком справедливо.
170] Є-бо у мене сини бездоганні, багато я маю
171] Воїв одважних - знайшлось би кому полководців скликати.
172] Але занадто велике нещастя спіткало ахеїв.
173] Нині на гострому лезі меча їх тримається доля, -
174] Злої загибелі чи порятунку чекати ахеям.
175] Але ж іди та Еанта швидкого і сина Філея
176] Сам розбуди - ти ж молодший, - якщо вже мене так жалієш».
177] Мовивши так, на плечі накинув з рудого він лева
178] Шкуру, що п'ят досягала, і списа узяв у правицю.
179] Встав він, і зразу ж пішов, і привів, розбудивши, державців.
180] От позбирались вони й опинилися серед сторожі,
181] Та не заснулих начальників тої сторожі застали, -
182] В повнім озброєнні всі на місцях недріманно сиділи.
183] Так наче пси неспокійно овець стережуть у кошарі,
184] Дикого звіра безстрашного вчувши, що крадеться лісом
185] З нетрів гірських до отари, та гамір тривоги здіймають
186] Серед собак і людей, і сон од усіх одбігає, -
187] Так же дрімота з повік і сон нездоланний одбігли
188] В тих, що на варті були тої ночі страшної: невпинно
189] В пітьму вдивлялись вони, чи не йдуть по рівнині трояни.
190] Дуже зрадів, їх побачивши, старець, і став бадьорити,
191] І, до сторожі звертаючись, слово промовив крилате:
192] «Так стережіть, мої діти кохані, звабливому Снові
193] Не піддавайтесь! Не даймо троянам із цього радіти!»
194] Так він промовив і рів перейшов, а за ним поспішили
195] Вслід і аргеїв вожді, що закликав він їх на нараду.
196] Був серед них Меріон і Нестора син благородний
197] Теж був, - на спільну нараду самі їх вожді запросили.
198] Через глибокий той рів перейшовши, вони посідали
199] В чистому полі, де від полеглих було іще вільне
200] Місце; відтіль-бо назад повернув неподоланий Гектор,
201] Сіючи згубу аргеям, аж поки їх ніч не покрила.
202] Там посідали вони й почали між собою розмову.
203] Перший почав тоді мовити Нестор, їздець староденний:
204] «Друзі, невже поміж вами немає відважного духом,
205] Хто б до зухвалих троян наважився нишком пробратись
206] В стан їх, щоб між ворогів захопити когось наодинці
207] Або розмову підслухать яку серед воїв троянських, -
208] Що замишляють вони, чи тут залишатися й далі
209] Мають біля кораблів недалеко, чи всі незабаром
210] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?
211] Міг би розвідати це він, і потім до нас повернутись
212] Цілий, здоровий, і мав би по всім піднебессі велику
213] Славу в людей, ще й коштовні одержав би він подарунки.
214] Кожен з державців, що владу на цих кораблях обіймають,
215] Подарував би вівцю йому чорну з маленьким ягнятком
216] При материнському вим'ї, - скарбів цьому рівних немає.
217] Бажаним гостем він буде на учтах і бесідах наших».
218] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
219] Врешті до них обізвався тоді Діомед гучномовний:
220] «Несторе, серце відважне і дух мій мене спонукає
221] В табір таємно пройти до троян зловорожих, що звідси
222] Так недалеко. Але якби й інший пішов хто зі мною,
223] Певності більше було б і відваги у кожного в серці.