224] Вдвох коли разом ідуть, то хтось із них перший намислить
225] Щось корисніше, коли ж він самотній, то, що б не намислив,
226] Думкою він повільніший, і всі його заміри слабші».
227] Мовив він так, і багато хто хтів би піти з Діомедом.
228] Хтіли обидва Еанти, ці віддані слуги Арея,
229] Хтів Меріон, дуже хтів того Несторів син благородний,
230] Хтів Менелай, син Атрея, загостреним списом славетний,
231] Хтів Одіссей, у нещастях незламний, пройти у троянський
232] Табір: він завжди-бо серцем до дій поривавсь дерзновенних.
233] Врешті озвався тоді володар мужів Агамемнон:
234] «О Діомеде Тідіде, для серця мого найлюбіший!
235] Вибери мужа в супутці, якого ти сам побажаєш,
236] Кращого з-поміж присутніх: знайшлось-бо охочих багато.
237] Не допусти з соромливості зайвої, щоб сміливіший
238] Хтось залишився, а слабшого взяв ти з>незручності тої,
239] Навіть на рід не зважай, хоч був би той рід найзнатніший».
240] Мовив він так, а боявсь за русявого він Менелая.
241] Знову тоді Діомед промовив до них гучномовний:
242] «Раз дозволяєте ви обрати супутня самому,
243] Як про божистого я забув би тоді Одіссея?
244] Серцем відважний своїм і духом він мужнім незламний
245] В різних трудах, бо його полюбила Паллада Афіна.
246] От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва
247] Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє!»
248] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
249] «Сину Тідеїв, мене не хвали і не гань ти занадто.
250] Добре-бо знають аргеї оте, що тут ти говориш.
251] Але ходім. Вже кінчається ніч, недалеко світанок,
252] Зорі все далі спливають, і ночі дві довші частини
253] Вже проминуло, одна лиш третина її залишилась».
254] Мовлячи так, почали надягати озброєння грізне.
255] Меч двоєсічний тоді віддав Фрасімед войовничий
256] Сину Тідея, - біля корабля той лишив свою зброю, -
257] Дав йому й щит і покрив йому голову щільно шоломом,
258] З ременю шитим, без гребеня й гриви, що зветься звичайно
259] Плоский шишак, - юнаки свої голови ним захищають.
260] Дав Меріон Одіссею свій лук та іще й сагайдак свій,
261] Дав йому й меч і покрив йому голову щільно шоломом,
262] Шитим із шкіри, - всередині був з багатьох ремінців він
263] Сплетений міцно, а зверху майстерно скріплявся рясними
264] Низками білих зубів срібноіклого вепра, що густо
265] Бігли туди і сюди, - за підкладку була в них повстина.
266] Викрав шолом той Автолік давно ще колись з Елеона,
267] Мури міцні зруйнувавши в Амінтора, сина Ормена;
268] В Скандію він кіферійцю віддав його Амфідаманту,
269] Амфідамант дарував його Молу на пам'ять як гостю,
270] Той же носить його сину своєму віддав Меріону.
271] Голову став цей шолом покривати тепер Одіссею.
272] А як обидва вони одягнули озброєння грізне,
273] Рушили в путь, залишивши на місці всю іншу старшину.
274] Чаплю тоді правобіч їм послала Паллада Афіна
275] Близько дороги, але не могли вони бачить очима
276] Птаха у темряві ночі, лиш клекіт іздалеку чули.
277] Чаплі зрадів Одіссей і молитись почав до Афіни:
278] «Зглянься, о Зевса егідодержавного доню, ти завжди
279] Допомагаєш мені у трудах! Не ховаюсь від тебе,
280] Де б я не йшов, а сьогодні мені особливо потрібна
281] Ласка твоя. Дай зі славою до кораблів нам вернутись,
282] Діло велике зробивши, що в пам'ятку буде троянам».
283] Другий молитись до неї почав Діомед гучномовний:
284] «Зглянься й на мене, великого Зевса незборена доню!
285] Будь при мені, як при батьку була, богосвітлім Тідеї,
286] В дні, коли в Фіви послом ахеї його посилали.
287] Біля Асопу-ріїси міднозбройних лишивши ахеїв,
288] Сам він із приязним словом тоді до кадмеїв подався
289] В Фіви. Вертаючись, подвиги він учинив надзвичайні
290] З ласки твоєї, богине, й твоїй завдяки допомозі.
291] Допоможи-бо й мені і ласкаву подай оборону.
292] Широколобу ялівку в жертву тобі принесу я,
293] З назимків, що під ярмо їх іще не приводили люди, -
294] Позолочу лиш їй роги й тобі принесу її в жертву».
295] Так помолились вони, їх почула Паллада Афіна.
296] А закінчивши молитву до доньки великого Зевса,
297] Рушили в путь, як два леви, вони серед темряви ночі
298] Через побоїще, трупи, і зброю, і кров почорнілу.
299] Та не дозволив заснути, проте, й войовничим троянам
300] 1 Гектор, - усю поскликав він на збори військову старшину,
301] Скільки було там троянських вождів і порадників люду.
302] Скликавши всіх, таку він подав їм розумну пораду: