136] Лавами йшли і трояни. Сам Гектор їх вів за собою, – 137] Рвавсь уперед він,, як камінь округлий, що з дикої скелі 138] Хвилі напором у повінь ріка його скинула врешті, 139] Виром бурхливим підмивши основи жахливої скелі. 140] Котиться він, ще й підскакує, й лунко тріщить по дорозі 141] Праліс густий, а він далі летить, не спиняючись, поки 142] Аж до рівнини сягне і не котиться більш мимоволі. 143] Так же і Гектор – спочатку грозив, що до самого моря 144] Легко він шлях прокладе крізь човни і намети ахейські, 145] Всіх побиваючи; а, на густі наштовхнувшись фаланги, 146] Мусив спинитись. Назустріч-бо вийшли синове ахейські, 147] Вдарили вістрями грізних мечів і списів двоєгострих 148] І відігнали його, й похитнувсь він, і став одступати. 149] Голосно крикнув тоді, щоб навкруг його чули трояни:
150] «Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні, 151] Стійте усі! Не надовго мене зупинили ахеї, 152] Хоч і зімкнулись у лави вони, наче мур, непохитні, 153] Та перед списом моїм, сподіваюсь, відступлять, як справді 154] Бог верховний веде мене, Гери муж громоносний».
155] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття. 156] Вийшов тоді наперед Деїфоб, гордовитий Пріамів 157] Син, перед себе тримаючи щит, звідусіль рівнобокий; 158] Кроком легким він ішов, тим щитом прикриваючи тіло. 159] В нього тоді Меріон вже націлився списом блискучим, 160] Кинув, але промахнувсь і попав йому в щит рівнобокий, 161] Шитий із шкір; але не пробив – ще раніше зламалось 162] Вістря на ратищі довгого списа. Злякавшися лету 163] Списа шаленого, в бік одвернув Деїфоб свій обшитий
164] Шкірою щит. Меріон же назад повернувся у лави 165] Товаришів, роздратований страшно на те і на друге – 166] Що й перемоги позбувсь, і зламав свого списа міцного. 167] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських 168] Списа великого взять, що лишився у нього в наметі. 169] Битва тим часом тривала, і гомін лунав неугасний. 170] Тевкр Теламоній відважного перший убив списоборця 171] Імбрія, Ментора сина, на коні багатого мужа. 172] Жив у Педеоні він до приходу загонів ахейських 173] З Медесікастою в шлюбі, бічною Пріама дочкою. 174] А як данаї до Трої прийшли в кораблях крутобоких, 175] До Іліона прибув він, але від троян відрізнявся. 176] Жив у Пріама, тримав його той як власного сина. 177] Син Теламона під вухо його своїм списом довженним 178] Ранив і вихопив списа назад. Той упав, наче ясен, 179] Що на вершині гори височів, звідусюди помітний, 180] Міддю ж підрубаний, свіже схилив до землі своє листя, – 181] Так він упав – і брязнула зброя, що сяяла міддю. 182] Кинувся Тевкр уперед, щоб озброєння з Імбрія зняти. 183] Гектор же кинувсь до нього й націлився списом блискучим. 184] Той це помітив і ледве од мідного встиг ухилитись 185] Списа. І в груди уп'явсь Амфімахові, сину Ктеата 186] Акторіона, той спис, коли він на битву виходив. 187] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала. 188] Гектор же кинувся знов – в Амфімаха, великого духом, 189] Зняти шолом з голови, до скронь його щільно прилеглий. 190] Кинув тієї ж хвилини Еант своїм списом блискучим 191] В Гектора, тіла ж його не торкнув він: грозливою міддю 192] Все воно вкрите було. Посередині в щит він ударив, 193] І Пріаміда так сильно штовхнув, що той мусив вернутись, 194] Трупи обидва лишивши, щоб їх волочили ахеї. 195] А Амфімаха взяли Менестей богосвітлий і Стіхій, 196] Воїв афінських вожді, й понесли до загонів ахейських, 197] Імбрія ж – двоє Бантів, завзяття взірці бойового, 198] Наче два леви козу із-під варти собак гостроіклих 199] Викравши, разом несуть, крізь густі пробираючись хащі 200] Й високо в пащах свою над землею тримаючи здобич, 201] Так же й Еанти озброєні, високо трупа піднявши, 202] Лати із нього знімали. З маху від ніжної шиї 203] Голову в гніві за смерть Амфімаха відсік син Ойлеїв 204] Й, мов кругляка, до троян через юрми густі перекинув. 205] Гектору прямо до ніг крізь пилюку вона покотилась. 206] Гнівом у серці своїм запалав Посейдон за онука, 207] За Амфімаха, що смертю поліг у січі жорстокій. 208] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських
209] Дух піднімати в данаїв, троянам готуючи лихо. 210] Ідоменей по дорозі зустрівсь йому, списник славетний. 211] Йшов од товариша він, який перед тим незадовго 212] З бою вернувсь, у коліно поранений гострою міддю, – 213] Винесли друзі із битви його. Лікарям його здавши, 214] Він до намету пішов, вернутись бажаючи швидше 215] В бій. До нього звернувся тоді земледержець могутній, 216] Голос прибравши Тоанта, який Адремона був сином, – 217] Що в Калідоні високім владарив і в цілім Плевроні 218] Над етолійцями, й люди, як бога, його шанували:'
219] «Ідоменею мій, крітян пораднику, де ж ті погрози 220] Ділись, що Трої синам колись так грозили ахеї?»
221] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:
222] «О Тоанте, ніхто із ахеїв, наскільки я знаю, 223] В цьому не винен: усі-бо ми стійко уміємо битись, 224] Ні малодушним ніхто не охоплений ляком, ні з бою 225] Досі ніхто не тікав боягузливо. Мабуть, Кроніду 226] Вельмимогутньому так до вподоби припало – безславну 227] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським. 228] Але, Тоанте, і сам ти був досі душею завзятий, 229] Вмів підбадьорити й іншого ти, занепалого духом, 230] Не підступайся тепер, клич кожного мужа з собою».
231] В відповідь так Посейдон йому мовив, землі потрясатель:
232] «Ідоменею, хай муж той додому уже не поверне 233] З Трої, хай краще забавою стане собакам той воїн, 234] Що утікати б сьогодні із поля посмів бойового! 235] Ну-бо до зброї, й зі мною ходімо! Пора вже до бою 236] Нам поспішать! Хоч і двоє нас, будемо й ми чимсь корисні! 237] Навіть і кволії люди, з'єднавшися, Здатні на доблесть, 238] Ми ж таки можемо вдвох і з сильнішими стати до бою».
239] Мовив це бог і знов до людської борні повернувся. 240] Ідоменей же подавсь до напнутого гарно намету, 241] Лати красиві на тіло надів і, вхопивши два списи, 242] Кинувсь з намету, подібний на блискавку ту, що Кроніон, 243] Взявши в долоню свою, з світлосяйного кинув Олімпу – 244] Людям знамення, – й сліпучим вона все освітлює сяйвом. 245] Так у героя, що біг, мідні лати на грудях блищали. 246] Неподалік од намету Молід Меріон йому стрівся, 247] Славний супутник його, – приходив він мідного списа 248] Взяти. До нього звернулася Ідоменеєва сила:
249] «Як це ти тут, Меріоне, товаришу мій прудконогий, 250] Нащо війну ти покинув і січі кривавої поле? 251] Чи не поранений ти, і стріли тебе зморює вістря? 252] Чи ти із вістю по мене прийшов? Та я й сам не збираюсь 253] Тут, у наметі, сидіти, а йду до кривавого бою».
254] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив: 255] «Ідоменею мій, крітян пораднику мідянозбройних! 256] Йшов я гострого списа, якщо він лишивсь у наметі, 257] Взяти. Той, що був досі у мене, в бою поламав я, 258] В щит Деїфоба ударивши, високодумного мужа».
259] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив: 260] «Знайдеш списів, як схочеш, не тільки один, а двадцять, 261] Поряд в наметі стоять при стіні вони ясноблискучій, 262] В Трої з побитих я їх познімав, не вважаю-бо гідним, 263] Стоячи здалеку десь, із мужами ворожими битись. 264] Тим-то списів і горбатих щитів є у мене багато, 265] Панцирів, сяючих ясно, та ще й конегривих шоломів». 266] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив: 267] «В мене самого в наметі, та ще й в кораблі моїм чорнім 268] Здобичі досить троянської, йти лиш по неї не близько. 269] Правду сказати, і я не забув ще про доблесть воєнну: 270] В перших-бо лавах на січу, де слави мужі набувають, 271] Й я виступаю, як тільки-но звада воєнна почнеться. 272] Може, кому невідомо з ахейських мужів міднозбройних, 273] Як я тримався в бою, а ти ж мене, думаю, знаєш».