274] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив: 275] «Знаю я доблесть твою! Навіщо про це й говорити? 276] Хай би нас, найсміливіших, біля кораблів тут послали 277] В засідку, в ній-бо найкраще мужів виявляється доблесть, 278] І боягуза і мужню людину тут легко пізнати. 279] Тож боязкий всечасно міняється весь на обличчі, 280] Всидіть спокійно йому не дає його дух полохливий, 281] То на одну він, а то на обидві ноги присідає, 282] В грудях його боязливих страшенно колотиться серце, 283] Смерті одної він жде й цокотить мимоволі зубами. 284] Мужній в обличчі не міниться, трепет його малодушний 285] Не обнімає, хоч би він у засідку вперше виходив, 286] Просить лише, щоб у січу жорстоку чимшвидше втрутитись. 287] Не зневажав би ніхто там ні рук, ані сили твоєї. 288] А як в бою ти стрілою чи списом поранений був би, 289] То не в потилицю втрапила б зброя тобі і не в спину, 290] Тільки у груди або у живіт ти удар той прийняв би, 291] Сміло йдучи уперед на розмову із ворогом збройну. 292] Годі, проте, гомоніть нам, як діти оті нерозумні, 293] Стоячи марно, щоб хтось нам ізгорда не став дорікати. 294] Але ходім до намету, міцного там вибереш списа».
295] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея, 296] Кинувся вмить до намету і взяв собі мідного списа. 297] Ідоменеєві вслід він побіг, пориваючись в битву. 298] Як людовбивця Арей, вирушає до грізного бою
299] Й разом і син його любий, безтрепетний Жах нездоланний, 300] Що й витривалий в боях войовник його серцем жахнеться. 301] Разом збройно летять із Фракії вони на ефірів 302] Чи на флегіян хоробрих, але не зважають на просьби 303] Двох цих сторін, і тільки одній вони славу дарують. 304] Ідоменей з Меріоном, керманичі крітського люду, 305] Кинулись так же у битву в блискучім озброєнні міднім. 306] Перший тоді Меріон таке йому слово промовив:
307] «Де б ти хотів, Девкаліде, із ворогом стати до бою? 308] Де ти, чи з правого вийдеш крила, чи з середини війська, 309] Чи, може, з лівого краю? Ніде-бо як тут, я вважаю, 310] Не потребують так помочі довговолосі ахеї».
311] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:
312] «Інші в нас є, посередині наші човни захищати – 313] Двоє Еантів і Тевкр, найкращий в ахейському стані 314] З лука стрілець, відмінний також і в бою рукопашнім. 315] Можуть жадобу вони вдовольнити неситого в битвах 316] Гектора, сина Пріама, який він не є премогутній. 317] Буде нелегко йому, хоч би й як поривався він битись, 318] Щоб подолати відвагу і силу їх рук незборенних, 319] Нам підпалить кораблі, – хіба громовладний Кроніон 320] Кине палаючу сам головню в кораблі наші бистрі. 321] Та не уступить людині Еант Теламоній великий, 322] Як смертородна вона і годується зерном Деметри, 323] Й міддю її чи камінням можна великим убити. 324] Навіть Ахіллу, мужів переборцю, в бою рукопашнім 325] Він не уступить, дарма що у русі зрівнятись не може. 326] Станьмо ж обидва на лівім крилі, щоб побачити швидше, 327] Хто кому славу придбає, – чи ми кому-небудь, чи нам хтось».
328] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея, 329] Рушив із місця, й дійшли вони лав, про які говорив той.
330] Ідоменея уздрівши, на полум'я схожого міццю, 331] Разом з супутцем, в озброєнні міднім тонкої роботи, 332] З криком трояни на них усі кинулись натовпом цілим. 333] І заклубочився вир бойовий при кормах корабельних, 334] Мов буревій, що у посвисті буйних вітрів шаленіє 335] В спеку страшну, коли пилом глибоким покрито дороги 336] Й куряви хмари здіймаються вгору від вихорів стрічних, – 337] Так завихрилася й битва між воїв, що прагнули буйно 338] В січі вбивать один одного й гострою нищити міддю. 339] Поле-бо людоубивчого бою наїжилось лісом 340] Довгих списів, що проймають тіла. Засліпилися очі 341] Сяєвом мідних шоломів, яскравих щитів та блискучих 342] Панцирів, ясно начищених лат на могутливих плечах 343] Воїв, що в битву ішли. І лише загартований серцем
344] Не засмутився б, на їх поглядаючи труд, а радів би.
345] Кронові ж дужі сини, своє замишляючи кожен, 346] Вже готували героям мужам жахливі нещастя. 347] Зевс-бо троянам і Ректору волив послати звитягу, 348] Щоб прудконогого вславить Ахілла. Але не бажав він 349] Люд ахейський цілком погубить біля стін Іліона, 350] Тільки Фетіду хотів вшанувать з її сином хоробрим. 351] А Посейдон, між ахеїв проходячи, дух їм підносив, 352] Потай із сивого випливши моря. За них він журився, 353] Доланих військом троянським, і гнівався дуже на Зевса. 354] Хоч і обидва одного були вони племені й роду, 355] Перший, проте, між них Зевс народився і більше міг знати. 356] Саме тому Посейдон ухилявсь помагати одверто 357] Й потай, у постаті людській, підносив їм дух войовничий. 358] Линву війни й ворожнечі для всіх обопільно страшної, 359] Кожен із свого кінця зав'язавши, боги натягали, 360] Линву міцну і тривку, що розслабила многим коліна.
361] Саме тоді данайських загонів вожай напівсивий 362] Ідоменей на троян налетів і нагнав на них жаху. 363] Отріонея убив він, що, в Трою з Кабеса прибувши, 364] Слави воєнної щойно іще сподівався зажити. 365] Прагнув без викупу він найкращу Пріамову доньку, 366] Юну Кассандру, за себе узяти, за те обіцяв він 367] Річ немалу – од Трої ахейських синів одігнати. 368] Згодився старець Пріам, кивком голови обіцявши 369] Доньку за нього віддати, і той у цій бився надії. 370] Щойно він виступив гордо, як списом у нього блискучим 371] Ідоменей, замахнувшись, поцілив. Не стримала мідна 372] Броня удару, і спис посеред живота йому влучив. 373] Тяжко він гримнув об землю, а той, похваляючись, крикнув:
374] «Отріонею, тебе над усіх я вславлятиму смертних, 375] Якщо насправді все зробиш оте, що вчинить похвалявся 376] Ти Дарданіду Пріаму, – то ж він обіцяв тобі доньку. 377] Ми тобі теж обіцяли б таке і дотримали б слова – 378] Видати заміж за тебе найкращу Атрідову доньку, 379] З Аргоса взявши, і вас одружили б, якщо допоможеш 380] Нам Іліон зруйнувати, це густо заселене місто. 381] Йдімо ж зі мною мерщій, укладім при човнах мореплавних 382] Шлюбну угоду. В розмовах про викуп скупими не будем».
383] Мовивши так, за ногу його поволік з бойовища 384] Ідоменей. За вбитого месником виступив Асій, 385] Пішки йдучи перед кіньми, які йому прямо у спину 386] Важко хропли, візничим-товаришем ведені. Прагнув 387] Ідоменея убити, та той ухитривсь його списом 388] Під підборіддя ударить, і мідь пройняла йому горло.
389] Впав він на землю, як падає дуб, чи тополя срібляста, 390] Чи струнковерха сосна, що їх теслі у горах зрубають 391] Гострим своїм топором, готуючи брус корабельний. 392] Так перед кіньми і повозом він лежав, розпростертий, 393] Стогнучи тяжко і землю хапаючи, кров'ю залиту. 394] Та й у візничого розум, що мав він, цілком помутився: 395] Не здогадався-бо коней баских він назад повернути, 396] Рук щоб уникнуть ворожих. Тоді Антілох витривалий 397] В нього загостреним списом поцілив. Не стримала мідна 398] Броня, і спис посеред живота йому влучив. 399] Він захрипів і скотився із повоза, збитого міцно. 400] Нестора духом великого син Антілох його коней 401] Швидко погнав од троян до мідноголінних ахеїв.
402] А Деїфоб у той час, підійшовши до Ідоменея, 403] В смутку за Асія, списом у нього поцілив блискучим. 404] Вчасно помітивши це, ухилився од мідного списа 405] Ідоменей і укрився за щит, на всі боки округлий. 406] Зроблений був він з волової шкіри й блискучої міді, 407] Зшитий майстерно, з двома руків'ями, щоб добре тримати. 408] Весь він зігнувсь під щитом і уник міднокутого списа. 409] Щит загудів лише глухо, зачеплений з самого краю 410] Списом. Але недарма із важкої руки полетів він, 411] Вп'явсь Гіппасідові він Гіпсенору, людей вожаєві, 412] Під передсердя, в печінку і зразу розслабив коліна. 413] Вельми пишаючись цим, Деїфоб тоді голосно крикнув:
414] «Не без відомсти тут Асій лежить. Т»пер, підійшовши 415] Аж дог Аїда, могутнього стража підземної брами, 416] Буде, гадаю, радіти він: дав-бо йому я супутця».
417] Так похвалявся, і прикро од слів його стало аргеям, 418] Та в Антілоха відважного серце найбільш схвилював він. 419] Хоч і в скорботі, той не покинув убитого друга, 420] Але підбіг і щитом прикрив холодіюче тіло. 421] І, під померлим зігнувшися, двоє близьких його друзів, 422] Ехіїв син Мекістей і Аластор із ним богосвітлий, 423] До кораблів крутобоких несли його, стогнучи тужно.