На один зі своїх останніх днів народження Маск запросив п’ятдесятьох людей до замку — або до найкращої подоби замку, яку можна знайти у Сполучених Штатах, — до Террітауна, штат Нью-Йорк. Темою вечірки був японський стімпанк, до певної міри рожева мрія будь-якого любителя наукової фантастики: мікс корсетів, шкіри й культу машин. Маск одягнувся як самурай.
Частиною святкування була постановка у маленькому театрі в центрі містечка «Мікадо», вікторіанської комічної опери Гілберта й Саллівана, дія якої відбувається в Японії. «Я не впевнена, що американці її зрозуміли», — сказала Райлі, з якою Маск одружився знову після того, як його план присвячувати побаченням десять годин на тиждень зазнав невдачі. Але й американцям, і всім іншим сподобалося дійство, яке відбулося після того, коли всі повернулися до замку. Маскові зав'язали очі, поставили його до стіни і дали по повітряній кульці в кожну руку, помістивши ще одну кульку йому між ноги. Потім за роботу взявся метальник ножів. «Я бачив його раніше, але не міг не задатися питанням: у всіх бувають невдалі дні, — розповів Маск. — Втім, я подумав, може, він і влучить в одне яйце, але не в обидва ж». Глядачі були вражені й налякані: вони непокоїлися за безпеку Маска. «Це було химерно, — розповів Біл Лі, інвестор технологічної галузі й один із добрих друзів Маска. — Але Ілон вірить у науку речей». На вечірку прийшов один із найкращих у світі борців сумо з кількома своїми співвітчизниками. У замку облаштували ринг, і Маск вийшов проти чемпіона. «Він важив майже 160 кіло, і це не були оті драглисті кілограми, — сказав Маск. — Я отримав добрячу порцію адреналіну і зумів підняти того хлопця у повітря. Він дав мені виграти перший раунд, а потім побив мене. Мені здається, у мене досі щось негаразд зі спиною».
Райлі перетворила планування такого штибу вечірок для Маска на мистецтво. Вона зустріла Маска в 2008 році, коли його компанії руйнувалися. Вона бачила, як він утратив усі свої статки і став мішенню для кпинів преси. Вона знає, що рана, завдана тими роками, ніде не зникла і поєдналася з іншими травмами його катованої душі: трагічною втратою сина-немовляти і брутальним вихованням у Південній Африці. Райлі докладала величезних зусиль для того, щоб Маскові втечі від роботи й цього минулого дозволяли йому якщо не зцілитися, то принаймні відновитися. «Я намагаюся придумати щось веселе, чого він раніше не робив, але завдяки чому він може розслабитися, — розповіла Райлі. — Зараз ми намагаємося компенсувати його нещасне дитинство».
Хоч якими щирими були зусилля Райлі, вони не були цілком ефективними. Невдовзі після вечірки з боротьбою сумо я знову побачив Маска на його робочому місці у штаб-квартирі Tesla у Пало-Альто. Була субота, і паркінг був переповнений автомобілями. В офісі Tesla сотні молодих людей були за роботою: деякі з них працювали за комп'ютерами над дизайном автозапчастин, а інші за своїми столами проводили експерименти з електронним обладнанням. Гучний регіт Маска лунав що кілька хвилин і розносився усім поверхом. Коли Маск зайшов у нарадчу кімнату, де я чекав, я зазначив, як мене вразило, що стільки людей з'явилося на роботу в суботу. Маск бачив ситуацію в іншому світлі, нарікаючи, що останнім часом усе менше людей працюють на вікендах. «Ми, бляха, розм'якли, — відповів Маск. — Я щойно збирався розіслати про це імейла. Нахер розм'якли». (Попередження: у цій книжці буде багато лайки. Маск обожнює слово «fuck», і так само його обожнює більшість людей із його найближчого оточення.)
Такого штибу декларація загалом збігається з нашими уявленнями про інших візіонерів. Нескладно уявити, як Говард Г'юз або Стів Джобс у подібній манері відчитують своїх працівників. Майструвати речі — особливо великі речі — це робота, повна труднощів і неприємностей. За два десятиліття, протягом яких Маск створював компанії, він залишив по собі шлейф людей, які його або обожнюють, або зневажають. Поки я збирав інформацію для цієї книжки, ці люди шикувалися до мене у чергу, щоб викласти свою думку про Маска і розповісти про страхітливі подробиці того, як працює він і його бізнес.
Мої вечері з Маском і періодичні візити до Країни Маска розкрили інший спектр можливих правд про цю людину. Він поставив перед собою мету збудувати те, що матиме потенціал бути більшим за все, що створили Г'юз або Джобс. Маск узяв галузі на кшталт аерокосмічної та автомобільної, на які Америка вже, здавалося, махнула рукою, і надав їм нової фантастичної форми. У центрі цієї трансформації — Маскові навички програміста і його здатність застосовувати їх до машин. Він з'єднав атоми й біти способом, який мало кому здавався можливим, із блискучими результатами. Слід визнати, що Маск ще не створив споживчого хіта рівня айфона і не зміг торкнутися життів мільярда людей, як це зробив Facebook. Поки що він виробляє іграшки для багатіїв, і його імперію, яка все ще зароджується, може відділяти від руйнації лише один вибух ракети або одне масивне відкликання електромобілів Tesla. 3 другого боку, компанії Маска вже досягли більшого, ніж вважали за можливе його найгорластіші критики, і перспектива того, що буде опісля, має додавати оптимізму в миті слабкості навіть людям найсуворішого характеру. «Для мене Ілон є яскравим прикладом того, як Кремнієва долина могла би перевинайти себе і відігравати більш значущу роль, ніж тепер, коли вона женеться за швидкими первинними розміщеннями і зосереджується на випуску продуктів, які є лише незначним покращенням попередніх, — каже Едвард ЯнҐ, широко відомий інженер-програміст і винахідник. — Ці речі важливі, але їх недостатньо. Нам треба дивитися на інші, довгостроковіші та більш інтегровані з новими технологіями моделі виконання завдань». Маск, схоже, має дар до тієї інтеграції, яку згадує Янґ, — гармонійного поєднання програмного забезпечення, електроніки, сучасних матеріалів і процесорної потужності. Якщо трохи примружитися, може здатися, що Маск за допомогою своїх навичок торує шлях до ери дивовижних машин і втілення у життя мрій наукової фантастики.