Выбрать главу

Видавалося, що все в житті Голдемана йшло як треба, аж раптом у 1950 році він вирішив від усього цього відмовитися. Доктор і політик в одній особі, він довший час нарікав на втручання уряду в життя людей і дійшов висновку, що канадська бюрократія занадто пхає всюди свого носа. Голдеман, який забороняв у своєму домі лайку, куріння, кока-колу та біле борошно, стверджував, що моральний характер Канади почав занепадати. Голдеман також вирізнявся ненаситною жагою до пригод. Тож протягом декількох місяців родина продала будинок, танцювальну студію та салон хіропрактики і вирішила переїхати до Південної Африки — місця, де Голдеман ніколи ще не був. Скотт Голдеман пам'ятає, як допомагав батькові розбирати сімейний літак Bellanca Cruisair (1948 року випуску) і складати його в ящики, щоб відіслати до Африки. Прибувши до Південної Африки, родина зібрала літак і облетіла на ньому всю країну в пошуках гарного місця, де можна було б оселитися. Врешті-решт Голдеман зупинився на Преторії, де відкрив новий салон хіропрактики. Прагнення цієї родини до пригод, схоже, не знало меж. 1952 року Джошуа і Уін на своєму літаку полетіли через усю Африку до Шотландії та Норвегії — мандрівка туди і назад на 35 тисяч кілометрів. Уін виконувала функції навіґатора і, хоча не мала ліцензії пілота, іноді переймала керування літаком. 1954 року подружжя побило свій рекорд, злітавши до Австралії і назад — 48 тисяч кілометрів. Про цю мандрівку повідомляли у газетах, і вважається, що вони є єдиними приватними пілотами, які дісталися з Африки до Австралії на одномоторному літаку[5].

Коли вони не були у повітрі, Голдемани були десь у буші, вирушаючи у довгі, іноді багатомісячні експедиції у пошуках Загубленого міста в пустелі Калахарі, уявного покинутого міста на півдні Африки. На родинному фото з однієї з таких екскурсій можна побачити п’ятьох дітей серед африканського бушу. Вони зібралися навколо великого металевого казана, що гріється над жаром табірного багаття. Діти виглядають розслабленими: сидять на складаних стільцях, закинувши ногу на ногу, і читають книжки. Позаду них — яскраво-червоний літак Bellanca, намет і машина. Спокій, яким дихає сцена, оманливий: ці мандрівки були дуже небезпечними. Одного разу сімейний фургон наїхав на пень, через що бампером проломило радіатор. Застрягнувши бозна-де без засобів комунікації, Джошуа три дні лагодив фургон, поки родина полювала за їжею. Були інші випадки, коли вночі табірне багаття оточували гієни та леопарди, а одного ранку, прокинувшись, родина побачила лева у метрі від свого столу. Джошуа схопив перше, що трапилося під руку, — лампу,— помахав нею і сказав левові забиратися. І той забрався[6]. Підхід Голдеманів до виховання дітей був надзвичайно ліберальним, і це збереглося через покоління аж до Маска. Дітей ніколи не карали, бо Джошуа вважав, що вони самі інтуїтивно прийдуть до належної поведінки. Коли тато й мама вирушали у свої неймовірні польоти, діти залишалися вдома. Скотт Голдеман не пам'ятає жодного разу, коли б нога батька ступила до школи, хоча його син був капітаном команди регбі та префектом. «Для нього це було чимось, чого він просто очікував, — каже Скотт Голдеман. — У нас складалося враження, що ми здатні на все. Просто треба прийняти рішення і зробити це. У цьому сенсі мій батько дуже пишався б Ілоном».

вернуться

5

Їхній маршрут пролягав на північ уздовж узбережжя Африки, через Аравійський півострів, через Іран, Індію і Малайзію, а потім над Тиморським морем до Австралії. На підготовку — щоб зібрати всі необхідні візи та документи— знадобився рік, і по дорозі вони потерпали від постійних розладів шлунку і нерегулярного розпорядку дня. «Тато вирубився, коли вони перелітали Тиморське море, і мамі довелося перейняти керування, доки вони не дісталися Австралії. Він прокинувся якраз перед тим, як вони мали приземлятися,— розповідає Скотт Голдеман. — Це було від перевтоми».

вернуться

6

І Джошуа, і Уін були неперевершеними стрільцями і неодноразово перемагали у національних стрілецьких змаганнях. У середині 1950-х вони також розділили з іншою командою перше місце у ралі Кейптаун — Алжир (дистанція — майже 13 тисяч кілометрів), на своєму універсалі Ford залишивши позаду професіоналів.