Вечеря перейшла на спокійніший лад; ми продовжили приємну бесіду, а Маск послав свою низьковуглеводну дієту під три чорти. Поруч виринув офіціант з десертом — гігантською жовтою конструкцією з цукрової вати, — і Маск угризся в неї, відриваючи шматки цукрового пуху. Домовленості було досягнуто. Маск надавав мені доступ до менеджерів своїх компаній, своїх друзів і родини. Він погоджувався говорити зі мною за вечерею щомісяця стільки часу, скільки буде потрібно. Уперше Маск дозволяв репортеру побачити внутрішню будову свого світу. Через дві з половиною години по тому, як ми почали, Маск поклав руки на стіл, зробив рух, ніби підводиться, а потім застиг, уп'явся поглядом у мої очі і видав це неймовірне запитання: «По-вашому, я божевільний?» Химерність моменту ненадовго відібрала мені мову, поки всі мої синапси передавали імпульси, намагаючись уторопати, чи це якась загадка, а якщо так, як на неї мудро відповісти. Лише провівши більше часу з Маском, я зрозумів, що запитання призначалося радше йому самому, ніж мені. Що б я не сказав, це не мало б значення. Маск востаннє зупинявся, вголос розмірковуючи про те, чи мені можна довіряти, а потім подивився мені в очі, щоб скласти остаточне судження. Через мить ми потиснули один одному руки, і Маск поїхав у своєму червоному седані Model S виробництва Tesla.
Будь-яке з'ясування того, хто такий Ілон Маск, мусить починатися у головному офісі компанії SpaceX у місті Готорн у штаті Каліфорнія — місті-сателіті Лос-Анджелеса, розташованому за менше ніж десять кілометрів від Лос-Анджелеського аеропорту. Там відвідувачів зустрічають два гігантські плакати із зображенням Марса, які висять на стіні по дорозі до офісної комірки Маска. На плакаті ліворуч Марс зображений таким, яким він є зараз, — холодною, пустельною червоною кулею. Плакат праворуч показує Марс, на якому величезна маса зеленого суходолу оточена океанами. Температуру на планеті підняли, і тепер тут можуть жити люди. Маск сповнений намірів спробувати зробити це. Перетворити людей на колонізаторів космосу — ось так звучить задекларована мета його життя. «Я хочу померти з думкою, що на людство очікує яскраве майбутнє, — каже він. — Якщо ми зможемо вирішити питання відновлюваної енергії і успішно перетворитися на мультипланетний вид із самопідтримуваною цивілізацією на іншій планеті — щоб упоратися з наслідками найгіршого сценарію винищення людської свідомості, — він робить коротку паузу, — буде дуже добре, я вважаю».
Якщо деякі речі, про які говорить і які робить Маск, здаються абсурдними, то це тому, що певним чином вони дуже й дуже абсурдні. Наприклад, якось помічник Маска подав йому вершкове морозиво з печивом, притрушене шоколадом, і Маск продовжив палку промову про рятування людства зі шматком десерту, який звисав із його нижньої губи.
Готовність Маска братися за неможливі речі перетворила його на божество Кремнієвої долини, де колеги-директори на кшталт Пейджа говорять про нього з шанобливим захватом, а підприємці-початківці прагнуть «бути, як Ілон» так, як у попередні роки хотіли бути схожими на Стіва Джобса. Утім, Кремнієва долина функціонує всередині викривленої версії реальності, і поза межами фантазії, якою там живуть, Маска часто сприймають як набагато суперечливішу постать. Він — хлоп'яга з електромобілями, сонячними панелями і ракетами, який торгує примарною надією. Забудьте про Стіва Джобса. Маск — науково-фантастична версія Ф. Т. Барнума[1], яка нажила величезні статки, спекулюючи на людських страхах і самоненависті. Купіть Tesla. Забудьте на хвильку про те, що ви зробили з планетою.
Я довго належав до цього другого табору: Маск здавався мені мрійником з добрими намірами — безсумнівним членом техноутопічного клубу Кремнієвої долини. Ця група складається переважно з шанувальників Айн Ренд та інженерів-абсолютистів, які у своїх гіперлогічних поглядах вбачають Відповідь для всіх. Якби ми просто перестали їм заважати, вони розв'язали б усі наші проблеми. Одного дня, вже досить скоро, ми зможемо звантажити вміст нашого мозку до комп'ютера, розслабитися і дозволити їхнім алгоритмам про все подбати. Здебільшого їхня амбітність є для інших натхненням, а результати їхньої праці приносять користь. Але техноутопісти можуть набриднути своїми банальними істинами і своєю здатністю базікати годинами, не сказавши врешті нічого суттєвого. Натомість бентежить завжди присутній в їхніх ідеях натяк на те, що люди — створіння дефективні і що наше людство — дошкульний тягар, з яким з часом треба буде щось робити. Коли я перетинався з Маском на публічних заходах у Кремнієвій долині, його претензійні заяви часто звучали так, ніби взяті прямісінько зі збірника техноутопічних сценаріїв. Найбільше дратувало те, що його компаніям, які, за задумом, мали місію врятувати людство, не те щоб добре велося.
1
Фінеас Тейлор Барнум — успішний американський шоу-бізнесмен 19 століття, який заробляв і добросовісним шляхом, і показом дивовиж на зразок жінки, якій нібито 160 років, або мумії «фіджійської русалки». Філософію життя Барнума критики сформулювали фразою, яка стала крилатою: «Кожної хвилини у світі народжується лох». —