Одним із перших, хто припустив, що це затишшя в інноваціях може бути ознакою значно глибшої проблеми, був Джонатан Хубнер, фізик, який працює у Центрі озброєнь морської авіації в Чайна-Лейк, Каліфорнія, у системі Пентагону. Хубнер — така собі версія торговця смертю[2], що прикинувся зразковим американським сім'янином. Худий чоловік середнього віку, який починає лисіти, він надає перевагу одягові, дібраному за принципом «що більше нагадує бруд»: штани кольору хакі, сорочка в коричневу смужку і лляний піджак кольору хакі. 3 1985 року він займається дизайном зброї і безпосередньо знайомий з останніми найбільш прогресивними технологіями матеріалів, енергетики і програмного забезпечення. Після того, як луснула доткомівська бульбашка, його почала дратувати банальність так званих інновацій, які потрапляли йому на стіл. 2005 року Хубнер написав статтю «Можлива тенденція зниження темпу інновацій у світі», яка була або обвинувальним висновком, адресованим Кремнієвій долині, або принаймні зловісним попередженням.
Хубнер обрав для ілюстрації стану інновацій, як він йому вбачався, метафору дерева. Людина видерлася по стовбуру дерева на його основні гілки, збираючи у свою скарбничку справді великі ідеї, які докорінно змінюють правила гри: колесо, електрику, літак, телефон, транзистор. Тепер ми гойдаємося, схопившись за кінці гілочок на самому вершечку дерева, і здебільшого просто відточуємо винаходи минулого. На підтвердження цієї гіпотези Хубнер показав у своїй статті, що темп інновацій, які змінюють наше життя, вже почав уповільнюватися. Він також навів дані, які доводять, що кількість поданих патентів на одну людину з часом знижується. «Гадаю, що ймовірність того, що ми зробимо ще один винахід, який буде гідним потрапити до списку топ-100 винаходів, усе меншає,— сказав мені Хубнер в інтерв'ю. — Інновації — ресурс вичерпний».
Хубнер передбачив, що людям знадобиться близько п’яти років, щоб усвідомити те, про що він каже, і його прогноз збувся майже точно. Близько 2010 року Пітер Тіл, співзасновник PayPal і один із перших інвесторів у Facebook, почав просувати ідею, що технологічна галузь підвела людей. «Ми хотіли авто, які літатимуть, а отримали 140 знаків» — таким стало гасло його венчурної компанії Founders Fund. В есеї «Що сталося з майбутнім?» Тіл і його сподвижники описали, як Твіттер, його 140-символьні повідомлення та інші подібні винаходи зрадили очікування громадськості. Він стверджував, що наукова фантастика, яка колись оспівувала майбутнє, стала антиутопічною, тому що люди більше не мають оптимізму щодо здатності технологій змінити світ.
Я багато в чому поділяв таку думку до перших відвідин Країни Маска. Хоча Маск аж ніяк не замовчував своїх планів, мало хто поза його компаніями мав шанс побачити його заводи, машинобудівні майстерні, його центри досліджень і розробок та наочно пересвідчитися у масштабі того, що він робить. Переді мною була людина, яка взяла велику частину принципів Кремнієвої долини, що передбачають швидку дію і побудову організацій без бюрократичних ієрархій, і застосувала її для вдосконалення великих, фантастичних апаратів і пошуків того, що мало потенціал стати справжнім проривом, якого нам не вистачало.
За всіма ознаками, Маскові належало підкоритися цим тривожним настроям. Він стрибнув просто у доткомівську манію 1995 року, коли, щойно залишивши коледж, заснував компанію Zip2 — примітивний мікс Google Maps і Yelp. Той перший проект скоро став великим хітом. Compaq купила Zip2 1999 року за 307 мільйонів доларів. Маск заробив від продажу 22 мільйони доларів і вклав майже всю цю суму у свій наступний бізнес-проект, стартап, який із часом перетвориться на PayPal. Як найбільший акціонер PayPal, Маск став фантастично заможним, коли еВау 2002 року придбала компанію за 1,5 мільярда доларів.
Втім, замість безцільно тинятися Кремнієвою долиною і впадати у таку ж пригніченість, як і його колеги, Маск передислокувався до Лос-Анджелеса. Тоді поширеною була думка, що слід глибоко вдихнути й чекати нового злету. Маск відмовився від цієї логіки, вкинувши сто мільйонів у SpaceX, сімдесят мільйонів у Tesla і десять мільйонів у SolarCity. Він не міг вибрати швидший спосіб знищити свої статки — хіба що збудував би спеціальну машину для шматування грошей. Він перетворився на ультраризиковий фонд венчурного капіталу в одній особі та з подвійним запалом узявся за виробництво надскладних фізичних продуктів у двох з найдорожчих місць у світі — Лос-Анджелесі та Кремнієвій долині. Усюди, де це було можливо, компанії Маска намагалися створювати речі з нуля та абсолютно по-новому дивитися на те, що стало загальноприйнятим у аерокосмічній і автомобільній галузях та галузі сонячної енергетики.
2
Торговці смертю — поширений у 1930-х роках в Америці зневажливий вислів на позначення банків і компаній, які займалися постачанням і фінансуванням Першої світової війни. —