Ілюзії

Посiбник Месiї Нагадування для розвиненої душi

— Що ви мали на увазi, коли сказали:«Пiдручник Спасителя»?Це ж «Посiбник Месiї».

— Що так, що так — хiба не однаково?

Вiн почав збирати порозкиданi довкола лiтака речi, наче настав час збиратися в полiт.

Я гортав сторiнки книжки. То була збiрка афоризмiв i стислих приписiв.

Перспектива —
скористайся нею або облиш її.
Якщо ти звернувся до цiєї сторiнки,
значить ти забуваєш: усе, що
дiється навколо тебе, не є
реальнiстю.
Подумай про це.
Пам’ятай, звiдки ти прийшов,
куди йдеш, а передовсiм — чому ти
створив халепу, в яку втрапив.
Пам’ятай, що конатимеш жахливою смертю.
Все це — добра пiдготовка, i ти дiстанеш
вiд неї бiльше втiхи, якщо
зберiгатимеш цi факти у своїй
свiдомостi.
А проте, сприймай свою смерть досить поважно.
Якщо ти смiятимешся дорогою до мiсця твоєї страти —
це, як на загал, буде незрозумiлим для менш розвинених
створiнь, i вони називатимуть
тебе божевiльним.

— Ви прочитали оте — про втрату перспективи, Доне?

— Нi.

— Там говориться, що людина має сконати жахливою смертю.

— Це зовсiм не обов’язково. Залежить вiд обставин. I вiд того, чи вiдчуває людина бажання залагоджувати справи.

— А ви конатимете жахливою смертю?

— Не знаю. В цьому не так багато сенсу, особливо тепер, коли я покинув те дiло. Невеличке спокiйне вознесiння — цього має бути досить. Вирiшу за кiлька тижнiв: коли завершу те, заради чого прийшов.

Я сприйняв це за жарт — адже Дон не раз уже так жартував. Не знав я тодi, що вiн говорив про тi кiлька тижнiв цiлком серйозно.

Я знову заглибився в книжку: менi здавалося, що саме такого знання потребує Вчитель.

Пiзнавати —
це навчатися того,
що ти вже знаєш.
Дiяти — це демонструвати,
що ти це знаєш.
Навчати iнших — це нагадувати їм,
що вони знають усе так само, як i ти.
Всi ви — учнi, виконавцi,
вчителi.
Єдиний твiй обов’язок
у будь-якому з життiв — бути
праведним перед самим собою.
Бути праведним перед кимось або чимось iншим
не тiльки неможливо —
це ознака фальшивостi
месiї.
Найпростiшi запитання —
водночас i найглибшi.
Де ти народився? Де твiй дiм?
Куди ти йдеш? Що ти робиш?
Замислюйся над цим
час вiд часу
i спостерiгай за тим,
як змiнюються вiдповiдi.
Найкраще
ти навчаєш того,
чого найбiльше потребуєш
навчитися сам.

— Рiчарде, вам наче мову одiбрало, — сказав Шiмода, так нiби йому кортiло поговорити зi мною.

— Еге ж, — озвався я не полишаючи читати. Якщо ця книга призначена тiльки для Вчителiв, я не мав намiру вiдриватися вiд неї.

Живи так,
щоб нiколи не соромитись, як
щось сказане чи зроблене
тобою стане вiдомим
у свiтi —
навiть, якщо тi вiдомостi
будуть неправдивi.
Твої друзi
пiзнають тебе краще
в першi хвилини зустрiчi,
анiж твої знайомi зможуть
пiзнати тебе
за тисячу рокiв.
Найкращий спосiб уникнути
вiдповiдальностi —
це сказати: «На менi лежить
вiдповiдальнiсть».

Я завважив у тiй книжцi ще одну дивину.

— Доне, на сторiнках немає номерiв.

— Немає, — пiдтвердив вiн. — Просто розгортаєш її — i там саме те, що тобi потрiбно.

— Чарiвна книга!

— Нi. З будь-якою книгою можна так. Навiть iз старою газетою, якщо читати досить уважно. Хiба не траплялося, що замислившись над якоюсь проблемою, ви розгортали першу-лiпшу книгу, яка тiльки була напохватi, i раптом прозрiвали од того, що вона вам говорила?

— Нi.

— Ну то спробуйте колись.

Я спробував. Заплющив очi i намагався уявити собi, що ж зi мною станеться, якщо я й надалi подорожуватиму з цим дивовижним чоловiком. Його товариство тiшило мене, але я не мiг позбутися вiдчуття, нiби щось аж нiяк не втiшне має скоїтися з ним найближчим часом, i менi дуже не хотiлося бути цьому свiдком. З такою думкою я розгорнув книжку, все ще не розплющуючи очей, потiм розплющив їх i прочитав:

Через усе твоє життя
тебе веде
внутрiшня жага пiзнання —
ця неспокiйна духовна сутнiсть,
яка i є твоїм справжнiм «я».
Не вiдвертайся
вiд можливих рiзновидiв майбутнього,
аж поки не пересвiдчишся, що в них
немає чого навчитися.
Ти завжди вiльний
змiнити свiй вибiр
i обрати iнше майбутнє
чи iнше
минуле.