У світлі безпрецедентної презумпції поваги, яка вимагається до релігії, хочу зробити одне уточнення щодо цієї книги. Я не намагаюся будь-кого образити, але й не панькатимуся з релігією, ставлячись до неї з більшою делікатністю, ніж до будь-якої іншої теми чи предмета дослідження.
2
Під час уроків ми розважалися тим, що відволікали його від Святого Письма на захопливі розповіді про повітряні бої за Лондон під час війни, яку він пройшов у лавах Королівських повітряних сил. Він досі живе в моєму приязному ставленні до англіканської церкви (принаймні порівняно з її конкурентами) та неодмінно зринає в уяві, коли я читаю вірш Джона Бетджемена:
Наш падре — старий вовк небес,
І його крила вже не ті,
Та все ж він міцно несе хрест
В захмарній неба висоті…
3
Тут і далі всі цитати з «Походження видів» Чарльза Дарвіна наводяться за українським виданням 1949 року із виправленнями, що відповідають сучасному слововжитку та правопису: Дарвін Чарльз. Походження видів. — Київ—Харків: Державне видавництво сільськогосподарської літератури УРСР, 1949. — 444 с. — Прим. перекл.
4
Див.: Гокінг Стівен. Коротка історія часу. — К.: «К.І.С.», 2015. — С. 190. — Прим. перекл.
2. Гіпотеза про Бога
Релігія однієї епохи стає літературним сюжетом для наступної.
Ральф Волдо Емерсон
Бог Старого Заповіту — мабуть, найнеприємніший персонаж усієї художньої літератури: заздрісний, дріб’язковий, несправедливий і безжальний деспот; мстивий і кровожерливий ксенофоб; жінконенависник, гомофоб, расист, дітогубець, братовбивця, кат і моритель цілих народів, гігантоман і садомазохіст, капризний і злобний забіяка. З дитинства наслухавшись історій про його діяння, ми втратили здатність критично оцінювати його звірства. Інакше подивиться на нього новачок, якому пощастило ближче ознайомитися з подвигами Бога лише в дорослому віці. Одним із таких був син Вінстона Черчилля Рендолф, котрий залишався в блаженному невіданні про зміст Святого Письма, поки Івлін Во та ще один колега-офіцер, намагаючись втихомирити невгамовного молодика під час перебування на військовій службі, не уклали з ним парі, що він не зможе здолати всю Біблію за два тижні: «На жаль, результат виявився не таким, як ми сподівалися. Він ніколи раніше не зазирав у Біблію, а тепер не міг стримати своєї відрази. Без кінця-краю смикаючи нас, він зачитував цитати зі словами: “Та я впевнений, ви не знали, що таке написано в Біблії…” Або просто плескав себе по стегну й давився сміхом: “О Боже, ну хіба Бог — не лайно”»16. Більш начитаний Томас Джефферсон дотримувався схожої думки: «Християнський Бог — істота з жахливим характером: жорстокий, мстивий, вередливий і несправедливий».
Але з нашого боку було б нечесно нападати на таку легку жертву. Гіпотезу про Бога не слід підтверджувати чи спростовувати за її найменш привабливим утіленням — Ягве, чи навіть його прісним християнським антиподом — «лагідним, сумирним і покірним Ісусом Христом». Для справедливості варто зазначити, що такий безхарактерний образ більшою мірою завдячує вікторіанським християнам, ніж самому Христу. Чи може щось викликати більшу нудоту, ніж віршик Сесіл Александер: «Дітки-християни, слід бути вам / Добрими й слухняними, як Він сам»? Я не критикую конкретних якостей Ягве, Ісуса, Аллаха чи будь-якого іншого окремо взятого бога — Ваала, Зевса або Одіна. Об’єктом моєї критики виступає гіпотеза про Бога, яку можна сформулювати таким чином: існує надлюдський, надприродний розум, який умисно задумав і створив всесвіт та все, що є в ньому, зокрема й нас. У цій книзі відстоюється альтернативний погляд: будь-який творчий розум, достатньо вишуканий, аби що-небудь задумувати, може з’явитися лише в результаті тривалого процесу поступової еволюції. Появі творчого розуму повинен передувати довготривалий розвиток, тож він міг з’явитися лише на пізніших етапах формування всесвіту, а отже, не міг його створити. Таким чином, Бог у вищеозначеному розумінні — це ілюзія. Причому, як покажуть подальші розділи, шкідлива ілюзія.
Враховуючи, що гіпотеза про Бога ґрунтується не на емпіричних доказах, а на локальних традиціях приватних одкровень, анітрохи не дивує, що вона має багато різних версій. Дослідники історії релігії виявили в її розвитку прогресивний рух від найпростішого племінного анімізму до політеїзму греків, римлян, норманів та інших народів і далі до монотеїстичних релігій на кшталт юдаїзму та похідних від нього християнства й ісламу.